ЯК я отримала роботу…

Я дуже активно шукала роботу. Знайшла хорошу вакансію з зручним розташуванням і непоганою зарплатою. А головне, там було перспективи для професійного росту. Можна сказати, що це була робота моєї мрії.

Напередодні співбесіди я зовсім не виспалася, все думала як пройде співбесіда. Йдучи в офіс, я прихопила кави і бадьорість маленькими імпульсами поповзла по моїй ЦНС. Прибувши на місце, я викликала ліфт і, коли двері відчинилися, впевнено зробила крок вперед.

У цю ж секунду з ліфта виходив молодий чоловік. Я і моя кава, на жаль, не змогли помітити його вчасно. Білосніжна сорочка незнайомця отримала відтінок капучіно з м’ятним сиропом. Мені було страшенно соромно, я почала вибачатися, але ніяк не могла придумати, що робити. Я запропонувала віддати йому гроші на нову сорочку, але чоловік лише відсторонився і пішов геть, залишивши мене наодинці з жахливим почуттям провини, яку неможливо виправити.

Але як би там не було, я вирушила на свою зустріч. Через кілька хвилин я вже сиділа в м’якому шкіряному кріслі, чекаючи прийому у керівника організації. Дівчина біля стійки сказала, що шеф повинен бути з хвилини на хвилину. І ось той самий момент. Двері відчиняються і всередину заходить той самий чоловік, якого я пару хвилин назад облила  своєю кавою. Піджак його був застебнутий на всі гудзики.

Я вже приготувалася вибачитися і вилетіти геть з офісу, як раптом він запросив мене пройти на співбесіду. Моє портфоліо він вивчав в повній тиші. Я була готова провалитися крізь землю.

Нарешті, мені було поставлено тільки одне питання: коли я можу приступити до роботи. Звісно, я була готова ще вчора. Мене передали в руки майбутніх колег для ознайомлення.

Було дано тільки одну настанову: “Не підпускайте її до кавового апарату.”