– Ви домоглися, чого хотіли? Хіба я була поганою дружиною Вашому синові?

Коли я почала зустрічатись з Максимом, то було безмежно цьому рада. Молодий, красивий, з пристойним доходом, не чоловік, а просто мрія. На момент нашого знайомства я вже була вагітна.

Ми з ним дуже швидко одружились. Чоловік про моє становище не знав. Я хотіла йому розповісти, але не зважилася, а потім вже не знала, як він сприйме.

Свекруха внука не злюбила одразу. Вона ніби відчувала, що Сашко не має до їх сім’ї ніякого відношення. Вона запевняла мого чоловіка, що хлопчик – не його син, але мій чоловік до думки своєї матері не дослухався. Вона мене відразу не прийняла, так що в її словах не було нічого дивного.

Тепер я розумію, що треба було відразу сказати чоловікові правду. Але я боялася. У мене немає родичів, немає свого житла. Хлопець, батько моєї дитини, кинув мене ще до того, як я дізналася про вагітність. На що б ми жили? Як би я одна вижила з дитиною на руках, на орендованій квартирі? Саме тому я відповіла прихильністю давно закоханому в мене Максиму.

Софія Олексіївна, побачивши мене в перший раз, скривилася. Вона оглянула мене з ніг до голови і презирливо сказала синові, кивнувши в мою сторону:

– А що, краще нікого не було?

Її неприязнь була видна за кілометр. Чоловік був на моєму боці, тому мене не особливо турбувало ставлення свекрухи до мене. Свекри – досить забезпечені люди. Чоловік працює на свого батька. Ми з чоловіком жили у квартирі свекрів на гроші свекрів. Але окремо від них.

Два роки тому я народила другого сина, від чоловіка. І Софія Олексіївна відразу відчула рідну кров. Подарунки вручалися тільки молодшій дитині, розвивальні ігри та розваги – теж тільки для молодшого. Свекруха могла забрати улюбленого внука до себе на кілька днів.

Старший син, дивлячись на цей поділ, став погано поводитися. Нещодавно ми всією сім’єю були в гостях у свекрів. Як завжди – вся увага була приділена молодшій дитині. Старший, щоб на нього хоч хто-небудь подивився, знайшов на балконі свекрухи запальничку і підпалив папірці на її туалетному столику.

Ми всі збіглися на джерело диму. Свекор накинув покривало на стіл, обійшлося без пожежі. Але на туалетному столі залишився величезний обпалений слід. Свекруха виставила нам з чоловіком рахунок за столик. За моїми мірками – астрономічна сума в 6 тисяч за столик. Я пішла зі скандалом – хіба мій син винен в тому, що у свекрухи в домі запальнички лежать в такій доступності від дітей? І взагалі, приділяла б увагу обом внукам, нічого цього не сталося б.

Чоловік заплатити погодився. Я думала – він поверне борг грошима. Але Софія Олексіївна запропонувала замінити борг в 6 тисяч на два тести на батьківство – на обох внуків. Чоловік вирішив заощадити – у нас в місті один тест коштує 1500.

Я думала – чоловік зрозуміє. Він виховував старшого сина майже 7 років, він же прив’язався до хлопчика. Але ні. Чоловік, в ультимативній формі, почав вимагати, щоб чужої дитини в його домі не було.

Ну як може бути чужою дитина, до якої чоловік вставав ночами? З якою грав в м’ячик,  переживав під час хвороб? Я відмовилася. Та й яка мати може віддати одного з дітей тільки тому, що тато передумав бути татом?

Тоді чоловік зібрав речі і пішов, сказавши що звернеться до суду із заявою на розлучення, призначенням аліментів на молодшого сина і зняттям з нього батьківства на старшого. Коли чоловік пішов, я навіть зітхнула трохи вільніше. Домашніх справ поменшало, з’явилося більше часу на дітей.

Сюрпризом став візит Софії Олексіївни. Вона зайшла, як до себе додому, відкривши двері своїм ключем. Я відразу стала її виганяти, запитавши, зі сльозами на очах:

– Ви домоглися, чого хотіли? Хіба я була поганою дружиною Вашому синові? Забирайтеся, нічого Вам тут робити!

У відповідь вона розсміялася. Заявила, щоб це я забиралася з її квартири.

– Але Максим залишив квартиру мені! – обурилася я.

– От якби у Максима було своє житло, він міг би ним розпоряджатися на свій розсуд. У моїй квартирі ти жити не будеш! У тебе тиждень!

Вона пішла. А я сиджу і реву. Все ще гірше, ніж тоді, коли я завагітніла в перший раз. Тоді я могла зробити аборт і жити далі. Або народити та виховувати одну дитину – у мене тоді була робота. А тепер мені треба кудись приткнутися з двома дітьми. Роботи у мене немає, прикраси, які я могла б продати, чоловік забрав, коли йшов.

Я не розумію цих людей – як можна через маленьку помилку, зроблену мною в минулому, виганяти на вулицю дітей? Вони-то ні в чому не винні? Ще й чоловік заспівав по іншому, я впевнена – з подачі своєї матусі. Тепер Максим хоче забрати у мене молодшого сина і виховувати мою дитину буде його мати! Я не знаю, що мені робити і як бути.

Подружка порадила запросити чоловіка на розмову, під час розмови голосно крикнути кілька разів «Максим, не треба!», щоб сусіди чули та могли піти свідками. І, як тільки він піде, наставити собі синців і написати на нього заяву. Мовляв, і дитину він не відсудить, і можна зі свекрухи грошей вимагати за те, щоб я забрала заяву. Напевно, я так і зроблю.