Тільки той, кого вона завжди ігнорувала, захотів їй допомогти

Галина Петрівна завжди мала непростий характер. Це на собі відчували як рідні, так і всі її знайомі. У неї було двоє дорослих синів, які жили окремо від неї,  та четверо онуків.

Іван був нерідним онуком, він був сином невістки старшого сина від першого шлюбу. Саме через це, Галина Петрівна не любила свою старшу невістку. Жінка завжди дарувала хороші подарунки всім внукам, а про Івана завжди забувала. Вона ніколи не вважала хлопчика своїм і практично не спілкувалася з ним.

Галина Петрівна жила одна у своєму будинку. Чоловік давно помер, а сини з родинами були рідкісними гостями у неї. Жінка й сама рідко приїжджала до них. Їй не подобалося як вони живуть і тому при кожній зустрічі вона  висловлювала своє невдоволення. Тому сини не були раді, коли вона приїжджала до них. Іван був єдиним, який дійсно був радий її бачити, хоч і спілкувалася вона з ним дуже холодно.

Після сильного паводка, будинок Галини Петрівни сильно постраждав і практично зруйнувався. Жінці довелося шукати новий дім, але родичі не хотіли брати її до себе і запропонували відправиться в будинок для людей похилого віку.

Іван, дізнавшись що бабуся залишилася практично на вулиці, приїхав за нею, вони зібрали всі речі та поїхали до нього на знімну квартиру. Іван доглядав за бабусею і терпів всі її невдоволення. Галина Петрівна дуже шкодувала, що так ставилася до хлопця. Він був єдиним, кому  вона була не байдужа.

Жінка вибачилася перед Іваном і стала називати його сином. Вони так і прожили разом понад 7 років. А коли Галини Петрівни не стало, то все своє майно вона заповіла Івану і його дружині з сином.