– Потерпи ще трохи. Ось помру скоро – вам всім буде легше

Марія  заміжня вже сімнадцять років. У них з чоловіком двоє дітей-школярів. У молодшого сина в дитинстві були проблеми зі здоров’ям, тому Марія довго не працювала, сиділа вдома, займалася дітьми: навчання, лікування, гуртки-секції, підготовка до школи …

Зараз все більш-менш нормалізувалося, хлопчик вже в п’ятому класі, а Марія дуже вдало знайшла роботу недалеко від дому, працює третій рік і навіть робить якусь кар’єру, хоча про це вже навіть не мріяла.

І, здається, все добре, жити б тепер так радіти: діти самостійні та майже дорослі, своє житло, улюблена цікава робота, на якій все ладиться і все виходить. Тільки, мабуть, в цьому житті без проблем не буває і вилазять вони найчастіше з того боку, звідки не чекаєш.

Раптово став скаржитися на здоров’я чоловік. І спочатку Марія перелякалася не на жарт: настільки на нього це було не схоже. Чоловікові зовсім небагато за сорок, спортивний, підтягнутий, ще до недавнього часу в басейн ходив щосуботи і пару раз в тиждень бігав у парку вранці. Ніколи нічим не хворів, максимум – ГРЗ, лікарняні не брав, відлежувався вдома день-другий, якщо вже зовсім було погано – і на роботу. Аж до того, що й гадки не мав, де розташована поліклініка.

Ну а як інакше, багато років він був єдиним годувальником сім’ї. Та й роботу свою любив, робив з душею, аж до того, що і вечорами сидів мало не до ночі, і на вихідних мотався в офіс, і додому брав папери й сидів ночами – ти, мовляв, йди лягай, а мені потрібно ще попрацювати … Загалом, трудоголік класичний. І коли така людина раптом замість того, щоб стрімголов летіти в офіс, лягає на диван і згортається калачиком – стає моторошно.

При цьому виразних скарг чоловік не пред’являє. Кожен день болить в новому місці. То рука німіє, то голова болить, то в очах темніє, то в боці коле, то в животі намацується «щось не те». Марія потягла чоловіка по лікарях. Були й у районних, були і у платних, були і на консультаціях у  професорів, обстежувалися уздовж і поперек, здали всі можливі аналізи, від глистів до онкології. І нічого серйозного не виявили. Такого, щоб прямо ось лежати, дивитися в стелю і сумно говорити: «Мабуть, недовго мені залишилося …»

Хоча й жоден лікар не говорить, що чоловік Марії повністю здоровий. Дрібні незначні відхилення знаходять практично всі. Трохи підвищено одне, трохи знижений інше – ну а чого ви хочете, при наших стресах і екології. Школярів-то вже здорових немає, а дорослих людей за сорок тим більше. Але чоловікові Марії, за словами лікарів, хвилюватися нема про що. Потрібно просто постежити за режимом. Правильно харчуватися, виключити жирне та інше некорисне, більше гуляти, досить спати. Ну можна в принципі проколоти курс вітамінів …

– Так у нього все в порядку? – ще раз уточнює Марія.

– Еееее. Нууу. Не те, щоб … – мнуться лікарі. – Ось і холестерин підвищений, трохи, але все одно – привід насторожитися. Тиск в минулий раз був не в нормі. Ні, не критично поки, але треба постежити, регулярно вимірювати, є передумови. І аналізи – в цілому непогані, але … І тахікардія! Так, вітаміни однозначно потрібно проколоти!

– Так він все-таки не здоровий? – лякається дружина.

– Ні, ну що ви! – втішають лікарі. – В цілому все в порядку! Якщо буде правильно харчуватися і дотримуватися режиму, все буде відмінно…

Пів року тому чоловік остаточно пішов з роботи і тепер хворіє вдома. Знову свербить, то тисне, то тягне, то якось дивно пульсує. По дому він теж нічого не робить – він же хворий.

І все тепер на Марії. Діти, дім, господарство і забезпечення сім’ї. Це непросто й іноді Марія з досадою висловлює чоловікові – мовляв, ну невже ти не міг за цілий день хоча б макарони зварити?

– Стривай, – сумно зітхає чоловік. – Потерпи ще трохи. Ось помру скоро – вам всім буде легше.

Скандалити та ставити ультиматуми Марія побоюється – раптом, правда, людина серйозно хвора? Раптом він на ногах не стоїть і дні полічені, а вона тут до нього з претензіями за немитий посуд?

А з іншого боку – ну обійшли  за два роки всіх лікарів, і не по одному разу, і якби щось було, напевно б знайшли? Хоча  знайшли купу всього в поліклініці – однозначно про те, що чоловік здоровий як бик, не сказав ні один лікар. Може, він і справді не може працювати?

– Ти хоч вночі слухай, дихаю я чи вже ні… – сумно заявив вчора ввечері чоловік, вимикаючи світло.

Як бути в такій ситуації?