Дівчина зробила висновки з своїх помилок, та змінила життя в кращу сторону

Сусідці Катерини Надії, було шістнадцять років.

Сім’я у неї була звичайна: мама, тато, молодший братик. Батьки прості працівники, яких мільйони. Живуть скромно, зірок з неба не хапають. Свій будинок, господарство.

А ось дівчинка хотіла жити по-іншому. Вільно. Щоб ніхто не заважав. Не примушував. Не вимагав. «Посуд помити? Я тобі що, наймичка? Допомогти з городом? Не я садила, не мені доглядати. Повернутися додому до десятої? Повернуся, коли захочу!»

Мати винила себе. Казала, що після народження сина мало приділяла доньці часу.

Тому, коли дочка перший раз пропала, та була знайдена співробітниками поліції й поставлена ​​на облік, мати, зітхнувши оплатила штраф. І ні слова не сказала.

А потім, коли дванадцятирічна дочка стала прогулювати школу, додому приходила поїсти, помитися і переодягатися, і поводила себе максимально нахабно, говорити щось було марно. Мати остаточно махнула рукою. Хоч син був добрий. Тихий, спокійний, працьовитий, ангел в порівнянні зі старшою сестрою. І вчився добре.

Роки йшли. Якось Віра зустріла Надійку. Поговорили.

Вона не дурна дівчинка. Навіть, навпаки, занадто розумна для своїх років. Тільки планів на майбутнє у неї було. Вона навіть до вступу готувалася. Судячи з того, як вона говорила, це було правдою.

Віра дізналась, що дівчинка все ж намагатиметься помиритися з мамою, але марно.

Через декілька місяців Надія потрапила в аварію. Серйозно травмувалась, а все тому, що знову втекла з дому.

З часом ситуація налагодилась. Дівчина вилікувалась. Помирилась з матір’ю. Вступила в університет.

Дівчина зробила висновки й змінила своє життя назавжди.