Зняли квартиру в тітки чоловіка, думали, що проблем уникнемо. Так, звичайно, тільки ще більше їх стало

Хотіли заощадити, але це бажання вийшло нам із чоловіком боком. Щодо нервів ми взагалі пішли в глибокий мінус. Тепер ми вирішили, що жодних грошових справ із родичами не матимемо. А почалося все з того, що свекруха вмовила нас винайняти квартиру в її сестри.

Ми з чоловіком одружилися півроку тому і одразу почали вирішувати, де нам жити. До цього ми винаймали квартиру, але господиня дала нам останній місяць, щоб знайти нове житло. У неї одружилася дочка, і квартиру вона здавати більше не планує.

Іти жити до когось із батьків ми не хотіли. Якось звикли жити самі, не підлаштовуючись під когось. Іпотека до наших найближчих планів не входила, народження дітей теж, хотілося хоч трохи озирнутися в житті, можливо, переїхати в інше місто, а там уже намагатися зачепитися. Тому оренда житла була для нас більш прийнятним варіантом.

Мої батьки не наполягали, сказавши, що ми самі вже дорослі і маємо жити своїм розумом. Навіть підтримали ідею переїзду, сказавши, що в нашому містечку особливих перспектив немає. А от свекруха нашими планами не надихнулася.

– Ну як це – не зараз думатимете про своє житло? І гаразд, хочете переїхати – переїдете. Свою квартиру тут здасте, а там винаймите. Вже легше буде, бо у вас вся зарплата буде на кишеню до господаря квартири йти.

– Ти так міркуєш, ніби у нас є гроші, щоб просто зараз купити квартиру, – посміхнувся чоловік.

– Ні, так їх і накопичити можна, якщо з розумом підійти. Приходьте жити до мене, кімнати у мене дві, обидві ізольовані, я навіть поступлюся тією, яка більша.

Але чоловік, який і сам з мамою не став жити після школи, вважаючи за краще піти в гуртожиток, від такої пропозиції відмовився.

– Переймає вона нас своїми цінними порадами та геніальними пропозиціями. Вона ж давно на пенсії, за пільговим стажем вийшла, от і сидить удома цілими днями. А ввечері їй нудно, їй треба з кимось поспілкуватися і наставити на правдивий шлях. Я сам не витримав, в гуртожиток втік, – пояснив мені чоловік свою відмову.

Я сама до мами чоловіка не рвалася жити. Хазяйка я далеко не ідеальна, а тикати себе в це носом не дозволяла навіть рідній мамі, чого вже про свекруху говорити. Тож ми ввічливо відхилили пропозицію, сказавши, що не хочемо її турбувати. Свекруха надулася, але сперечатися не стала. Чоловік тоді ще здивувався, але виявилося, що в його мами вже тоді з’явилася думка, і вона її думала.

– Я все вирішила, – радісно сповістила вона нас через кілька днів після того розмови. – У моєї рідної сестри тут квартира, яку вона здає. Тітко Катя, пам’ятаєш? Ну так ось, сама вона з сім’єю вже давно в столиці, а тут її квартира залишилася, її вона й здає.

Свекруха встигла швидко зателефонувати сестрі, умовила її вивести до кінця місяця мешканців, щоб туди могли в’їхати ми.

– Ви не переживайте, їздити та турбувати вас вона не буде, це точно. Та й по-родинному здасть нижчу за ринкову вартість.

Після того, як свекруха підсуєтилась, відмовлятися було вже незручно. Та й чи нема різниці, у кого знімати. Тут хоч би господарі не будуть через день із перевіркою ходити. Погодилися ми.

Домовлявся чоловік із тіткою сам по телефону. Суму вона озвучила не сильно нижчу від ринкової, але ми вирішили, що все одно це краще, ніж нічого. В’їхали, розмістилися, стали обживатися.

Перші пару місяців я натішитися не могла – ніхто на мізки не капає, з перевірками не бігає, тиша та спокій. Навіть свекруха рідко в гості ходить, їй далеко. А потім почалося.

То дзвінок, що тітці гроші треба відправити на два тижні раніше, там у них форс-мажор, то їй хтось із сусідів на шум поскаржився, хоч ми не шуміли, то нам треба кудись іти і розбиратися з договором на газ. Потім знову раніше гроші треба переказати.

Ще тітці захотілося побачити, в якому стані квартира, і чоловік провів їй онлайн екскурсію, показуючи через скайп кімнати.

– Племіннику, а ти сліпий чи що? Чи не бачиш, там шпалери відходять? Взяв би й підклеїв. Чи чекаєш, коли зовсім відваляться? Ой, а що це вони з дверима вчинили? Зламали! Замок у туалет закривається? А покрути… Але все одно, треба замінити. Що ж ви якісь безгосподарні? А це що, у вас у раковині посуд чи брудна? Ну в тебе дружина ще та ледащо.

А я тільки з роботи приповзла, куди вийшла з лікарняного, бо терміново треба було щось доробити. Мені міркування тітки не сподобалися, чоловікові теж. Він гаркнув, що з посудом ми самі розберемося, а з усім іншим, якщо тітці треба, то нехай приїжджає, і розбирається сама.

Вже того ж вечора до нас прилетіла розлючена свекруха.

– Ви що мене перед сестрою ганьбите! Це що за тон – вам треба, ви й приїжджайте розбиратись? Людина вас пустила пожити, а ви так поводитесь!

Чоловік глянув на моє обличчя і повів маму спілкуватися на кухню. У мене голова просто розвалювалася, до того ж, температура була висока.

Поки чоловік з мамою пошепки сварилися, я заснула. Тож про що вони там домовилися, дізналася лише наступного дня. Перед тіткою чоловік вибачився, мама наполягла, з приводу ремонту домовився так – ми робимо власним коштом, а вона не бере з нас квартплату. Усі чеки ми маємо надати.

Ну теж непогано. Квартира ремонту явно потребувала. За тиждень почали. Поетапно чоловік узгоджував витрати і результат із тіткою, її все влаштовувало. Вийшло, що ми мали три місяці жити безкоштовно. Місяць прожили, а потім тітці потрібні гроші стали.

– Давайте ваш безкоштовний місяць перенесемо. В нас тут форс-мажор.

– А з чого нам платити? В нас все на ремонт пішло! – обурився чоловік.

– Ой, та що у вас там пішло! Я вже не стала говорити, рідня таки, але наробили ви там таке . Воно стільки не вартує.

Чоловік уперся, немає грошей і все. Домовленість була іншою. Тітка в крик, потім ще й дзвінок від свекрухи, що ми її перед сестрою вкотре ганьбимо. Ми з чоловіком  зібрали речі та пішли до моїх батьків. Ключі чоловік завіз свекрухи.

– Ось які ж ви невдячні! Все для вас зробили, а ви людського ставлення не цінуєте, ще й перед сестрою мене зганьбили! – заявила нам мама чоловіка.

А ми вирішили, що ще кілька місяців поживемо у моїх батьків, вони не проти. Ми підзбираємо гроші та переїдемо пробувати свої сили у великому місті. Свекруха поки що про це не знає, тому намагається нас знову ощасливити черговою геніальною ідеєю, як і де нам жити. Але нам це лише додатковий мотиватор виїхати подалі та швидше.