Дружина ревнує і не дає мені їсти частування від своєї мами – теща готує смачніше, а дружина не може змиритися
Жінки – дивні створіння, звісно. Ніколи не вгадаєш, чим їх можна роздратувати або образити. Як в анекдоті: «Дружину може образити все, що завгодно. Навіть нічого. Нічого – це найобразливіше!»
Ми з Вікою одружені вже понад 10 років. І якщо раніше у неї сумніви та хвилювання пролягали в галузі жіночої краси, то зараз вектор змінився. Після весілля Вікуся переживала, що бачачи кільце, всі думатимуть, що вона старша за свій вік. Кільце старить – це треба було таке придумати!
Після пологів вона, природно, хвилювалася, чи не сильно вона поправилась і коли повернеться її колишня форма. Ні, вона чудова мама. Але дуже критично ставиться до себе іноді. А коли дружина входить у такий стан, краще всім одразу бігти та ховатися!
Але ось що Віку точно ніколи не хвилювало, то це те, що вона не любить готувати. Я це не вважаю за якийсь недолік. В наш час все продається, готову їжу можна на кожному кроці купити. А я взагалі харчуюсь переважно на роботі – і снідаю, і обідаю, мені чого скаржитися? У нас чудова корпоративна їдальня.
Донька наша цього року пішла до першого класу. Це всім додало клопоту, звичайно. Моя справа яка? Звичайно, заробляти більше, щоб забезпечувати своїх дівчат. Я набрав на роботі додаткові годинни, періодично працюю взагалі з одним вихідним на тиждень.
А на дружину, звичайно, лягли всі турботи про нашу першокласника – проводжати і зустрічати, годувати, навчати з нею уроки. Адже перший рік – найважливіший!
Добре, що мама Віки, Ніна Ігнатівна, саме пішла на півставки на своєму комбінаті. Ноги у тещі болить, навантаження треба було знизити. Зате вона почала дружині більше допомагати і частіше в нас бувати. А Ніна Ігнатівна – просто майстриня на кухні. Я такого борщу, як у тещі, взагалі більше ніде не їв. І пироги вона пече – пальчики оближеш.
Ще раз уплітаючи тещині ватрушки, я за вечерею сказав Віці:
– Я навіть не проти, щоб Ніна Ігнатівна до нас назовсім переїхала. Нехай пару кілограм наберу, але дуже смачно вона готує!
Дружина встала і мовчки вивалила ватрушки, що залишилися в хлібному кошику, у відро для сміття.
– Віка, ти чого? – здивувався я.
– Нічого. Якщо тобі, Ромочка, подобаються мамині пиріжки, може, тобі до неї й переїхати? А я тут одна займатимуся з Лізиними уроками, літерами, цифрами, мотатимуся з нею до школи, до танцювального… Ватрушки йому, бачите, сподобалися! Та мені нема коли тут вам ватрушки пекти! – майже накричала на мене дружина.
– Якщо потрібна допомога – скажи. А їжею нема чого розкидатися. Про ватрушки – це був комплімент тещі, а не дорікання тобі. Чого ти з ланцюга зірвалася? – відповів я і вийшов з кухні, не бажаючи продовжувати розмову.
У вихідні теща, зрозуміло, приїхала до нас у гості.Я зустрів її в коридорі і одразу взяв у неї з рук важку сумку.
– Це, Рома, качка з яблуками, не впусти, гаряче! Я з дачі якраз яблука привезла, ось вам качку і запікала. Начебто рум’яна вийшла. А запах – кришку як відкриєте, зрозумієте, про що я говорю! – Затараторила з порога мама дружини.
Віка схрестила руки на грудях і промовила:
– Мамо, припини нам тягати їжу. Я сама можу нагодувати свою сімʼю! Не будуть вони жодної качки з яблуками, я вже котлет насмажила і рис відварила!
– Доню, ти чого? – щиро здивувалася Ніна Ігнатівна.
– Нічого! Ходиш тут, годуєш усіх ватрушками своїми! Мій чоловік буде їсти те, що я приготувала! – Відрізала вона і пішла на кухню.
– Чого це вона? – дивувалася теща.
Я зробив їй жест рукою – мовляв, заспокойтеся – і пішов слідом за дружиною.
– Віка, ти чого влаштовуєш? – суворо спитав я дружину.
– Нічого! Набридла вона зі своїми качками та пирогами! Нехай несе батькові назад, у моїй хаті всі будуть їсти те, що я приготувала! – з викликом відповіла Віка.
– Навіть якщо це розчинна локшина? – спокійно уточнив я.
– Так! – заявила Віка.
– З глузду не сходи. Вічно у тебе якісь проблеми на тему, що ти не ідеальна. Тепер ось уже й на матір наскакуєш. Мене все влаштовує, але так плювати в душу людині, яка тобі гостинець принесла – це вже перебір!
Дружина нічого не відповіла, тільки повернулася до мене спиною. Я вийшов і заспокоїв тещу, яка вже сиділа в кімнаті з онукою.
Ось вічно Віка так поводиться – замість того, щоб просто поділитися своїми проблемами, вона зло на всіх зриватиме, навіть на рідній матері!