Дружина після розлучення звільнилася і змусила йти на роботу 19-річного сина-студента
До чого ж деякі жінки – корисливі та злі істоти! Все зовсім не так, як у казці про царівну-жабу, а точно навпаки. У двадцять років зустрічаєш милу красуню, а у 45 вона перетворюється на злу жабу. І найбільше мене дратує те, що дружини свято вірять – чоловік із ними назавжди, нікуди не подінеться. Ось моя Марина приблизно так і міркувала.
Та тільки мені набридло її вічні крики терпіти – дочекався, поки сину виповниться, і пішов від неї.
– Я так і знала, відчувала, що ти собі бабу знайшов! – кричала мені в обличчя дружина, коли я їй оголосив про своє рішення.
– Та зрозумій ти, нарешті, що я йду не до когось, а від тебе! Я тут ланцюгом не прикутий. Син виріс – все, до побачення! – відповів я.
Тут моє сумління чисте – я дружині не зраджував. Просто з’їхав на квартиру батьків – вони в мене вже у село перебралися кілька років тому. Це тільки зараз, через рік, з’явилася в мене жінка – молодша на 10 років, яка не кричить, не пиляє мене. Навіть сам відчув себе молодшим!
Із сином Володьою при цьому я постійно підтримую стосунки – взагалі не розумію мужиків, які кидають дітей. Розлучаєшся ти з дружиною, а не з дитиною!
У нас заведено так: треба щось Вові з одягу, кросівки чи телефон новий – він дзвонить мені, і я або грошей даю, або сам йому щось купую. А тут днями дзвонить мені син і каже:
– Тату, розмова є. Не відволікаю?
– Ні, звичайно, синку. Що таке? – відповів я.
– Загалом, я попросити хотів – чи не міг би ти щомісячно давати мені тисяч 15-20? – попросив Вова.
– Це на що? – здивувався я.
Перша думка була – син у якісь борги вліз! Навіть серце забилося від хвилювання.
– Ну, тут така річ… Мама звільнилася з роботи. Каже, мовляв, вистачить, напрацювалася – у сім’ї мужик є. Це вона про мене. Я, звичайно, влаштувався офіціантом, але поки що заробіток не дуже великий. Там рік треба щонайменше відпрацювати до нормальної зарплати. А я ще й навчаюся… – пояснив син.
У мене голова пішла кругом.
– Яка робота? Про що ти говориш? І давно це сталося? – запитав я.
– Так уже три місяці. Думав, потягну, але поки що не дуже виходить, – сказав Володя.
– Так, сину. Ти не хвилюйся, я з усім цим розберуся, – пообіцяв я.
Як же мене трясло зсередини, коли я набирав колишній дружині!
– Алло. Що треба? – грубо відповіла вона у слухавку.
– Ти що це твориш? У тебе син прийомний, чи що? Яка робота? Він студент! Ось навчання завалить – що потім? Чи не рано ти на пенсію зібралася? Совість маєш? – репетував я в телефон.
– О, схаменувся! А ти думав, що дорослого сина на мене повісиш, а я й замовчу? Я на цю сім’ю двадцять років працювала і що отримала натомість? Шиш із олією? Від тебе тепер аліментів ніяких не дочекаєшся, то нехай синуля сам себе і забезпечує, я не зобов’язана! – гаркнула у відповідь колишня дружина.
– Так у тому й річ, що йому на себе вистачає – я допомагаю! А тепер він повинен і тебе забезпечувати? – обурився я.
– А що йому – молодий, здоровий. Впорається! Ну, коли його тато сім’ю покинув, хтось повинен лямку тягнути. Я його виховувала майже двадцять років, нехай тепер і він про матір подбає! – не вгамувалася Марина.
– Думаєш, найхитріша, так? Мало тобі було моє життя зіпсувати, то й синові хочеш все зіпсувати? Не дозволю. Володя збере речі та переїде до мене. А ти там борсайся, як хочеш. Що такий варіант не придумала? – зло підсумував я.
– Як це? – здивувалася колишня дружина.
– А ось так! І в мене він працювати не буде, доки інститут не закінчить і на ноги не встане! Не для того вступав, – відрізав я і кинув слухавку.
Вова, звичайно, може заперечити, але я точно зможу його переконати. Нехай живе зі мною! Я вже зможу і його, і свою жінку забезпечити.
А Марині ще працювати можна, вона не пропаде – здорова жінка, сил повно! Знайшла лазівку – вирішила через сина до моїх грошей дістатися. Не на того напала! Нехай зрозуміє, як це жити одній, як мільйони жінок. А то слова доброго від неї роками не чув, але гроші маю платити? Потрібно було цінувати все, що мала: чоловіка, сім’ю, добрі стосунки. Але не така вона людина. Жаль, що я зрозумів це пізно.