– Скажи їм, щоб вони мене обійняли! – наполягає мама, а я не хочу змушувати дітей

Мама у мене з тих жінок, які більше схожі на Снігових королев, ніж на справжніх людей. Не пригадаю, якщо чесно, чи обіймала мене колись мама. Максимум вона мене за руку тримала, коли ми через дорогу переходили.

Але чомусь коли мама стала бабусею, вона раптом вирішила, що відтепер вона глибоко тактильна людина. Причому вирішила вона це теж не відразу, а коли молодшому було вже років зо три.

До цього віку онуки були їй не дуже цікаві. Тут якраз все зрозуміло: сидіти з малечею не велике задоволення, тим більше, коли це дві погодки!

Я сама не знаю як впоралася. Іноді хотілося вити, але незважаючи ні на що, я завжди знаходила в собі сили, щоб обняти своїх хлопчиків.

І що ми маємо у результаті? Старшому шість, молодшому – п’ять і бабуся, яка постійно, при кожній зустрічі хоче їх обійняти, а при прощанні обов’язково поцілувати в щоку.

Сини у мене не ростуть у вседозволеності, дисципліна присутня, але й змушувати щось робити через силу я також їх не збираюся.

У нас із чоловіком від народження така політика. Якщо діти не хочуть чимось ділитися на ігровому майданчику, ми їх не змушуємо. Якщо не хочуть їсти якийсь продукт – будь ласка.

Коли бабуся почала виявляти до хлопчиків свою любов, ті почали активно відбиватися. А мама взагалі не звикла, що бувають такі випадки, коли вона не має рації.

Як тільки діти від бабусі відсторонилися, та одразу наказала мені, щоб я сказала хлопчикам, що вони мають обійняти бабусю! Мовляв, її вони не слухаються, а мене винні. Але я не збиралася цього робити. Захочуть самі обійматися полізуть, навіщо дітей змушувати?

Проте мати зовсім не зрозуміла ситуацію.

– Це як це самі захочуть?! Я, між іншим, їхня бабуся! – випалила мама.

Довелося ще раз пояснити, що нікому наказувати її обіймати я не стану. А щоб онуки хотіли тебе обіймати, треба теж хоч щось робити.

– Ти що, збираєшся все так і кинути? Ти ще їм у цьому потуратимеш? – ще більше вразилася мати.

І прямо видно як їй прикро. Губа затремтіла, сльоза покотилася.

Тепер кожен похід до матері у гості закінчується черговим скандалом. Причому ми можемо досить приємно провести вечір, але наприкінці, коли ми вже збираємося йти, мамі подавай цей ритуал! Їй важливо, щоб онуки її обняли і поцілували при розлуці.

Я намагалася донести до матері, що просто так ніхто нікого цілувати не стане. А вчора вже не витримала і прямо сказала, що обіймашки та поцілунки треба було б якось заслужити. Зробити щось добре для хлопців, чимось запам’ятатися.

– Я взагалі рідна бабуся! – почала обурюватися мама. – Вони мене й так зобов’язані любити!

І не донесеш до людини, що орієнтуючись виключно на одну спорідненість, ніхто нікого не любить.

При цьому коли я сама якось спробувала обійняти маму, та просто відмахнулася. Для неї це стало настільки звичним, що вона не помітила.

А сьогодні мої хлопчаки рогом уперлися і взагалі відмовилися їхати до бабусі. Кажуть, що вона їх змушує обійматися, а потім репетує, тому вони до неї не поїдуть.

Я подзвонила мамі і попередила її, що ми заїдемо якось наступного разу. Пояснила ситуацію. Мама почала ображати мене, перейшла на крик. Обізвала ганчіркою, з якої діти мотузки в’ють.

Було прикро. Я сама засмутилася. Не змогла більше це слухати і вирішила, що краще я поки що буду в тиші. Повністю відключила телефон.

За годину до нас прилетіла розлючена мати! Я ніяк не очікувала такого повороту. Вона примчала через все місто, щоб договорити, яка я нікудишня мати і яких жахливих дітей я виховую!

Сиджу ось думаю, а далі що мені робити? Щоб мати була задоволена, змусити дітей з нею обійматися? Але тоді будуть незадоволені діти! Я в безвиході.