«Куди тобі гроші витрачати?» – нахабно запитала сестра і зажадала оплатити племіннику навчання в інституті

Так склалося, що я не маю дітей. Зі здоров’ям проблеми. А так хотілося синочка чи доньку, аж до сліз. З дитинства мріяла пізнати щастя материнства!

Тепер уявіть, як я раділа племіннику Женьці. Молодша сестра народила його саме тоді, коли мені поставили поганий жіночий діагноз, і я зрозуміла, що це мій шанс порозумітися з малюком. Ну і ставилася я до нього відповідно – подарунками буквально обсипала, одягала, водила по кафе.

І, головне, він мені завжди відповідав чимось на кшталт взаємності. Не споживчо ставився до тітки, а з якимись майже синовими почуттями. Це буквально підігрівало мене, вселяло надію на те, що в старості плем’яш піклуватиметься про мене не менше, ніж про рідну матір, тобто мою сестру.

До речі, саме про сестру Свєтку я й хочу розповісти. До Жені претензій немає, а ось вона образила мене по перше число. Тож я в якийсь момент ледве не порвала з нею всі зв’язки та контакти. Проте про все по порядку.

Торік Женя закінчував школу. Треба сказати, не дуже успішно – вчився племінник завжди погано. При цьому вступити до інституту для нього було життєво важливо.

А тепер питання – як вступити до вишу, маючи поганий атестат і порожню в плані знань голову? Правильно за гроші! І я думала, що з цим у Свєти проблем немає і бути не може. Заробляла вона завжди непогано, та й чоловік у неї чоловік небідний. Тому про якісь навчальні витрати на Женьку я й не думала.

Але одного разу сестра приїхала до мене в гості і почала несподівану розмову з купою вимог. Я аж здивувалася!

– Тань, тобі ж Женька як син рідний. Правда? Своїх же немає…

– Ну так, так і є, – розпливлася я, не відчуваючи каверзи. – Не буде на кого в старості покластися.

– О-о-от! Саме про це я й хотіла поговорити з тобою. Він у нас вступає зараз, як ти знаєш. Але безкоштовно не виходить.

– Додати треба, так? – запитала я охоче, прикидаючи свої скромні, загалом, фінансові можливості. – Скільки? І коли потрібні гроші?

– За кілька місяців. І не додати… Оплати йому навчання. Повністю.

Не те щоб я випала в осад або шокувала. На Женю завжди витрачала багато грошей і не шкодувала про це. Але одна справа, коли йдеться, скажімо, про куртку на зиму чи подарунок на день народження, і зовсім інше, коли про величезні гроші. Адже там десятки тисяч на рік, я таких коштів не маю.

Але про погане, добра душа, я, звісно, ​​не подумала. Вирішила, що у Свєти та її чоловіка якісь робочі проблеми і у них перебої з грошима. Ні. Сестра сказала, що все в них чудово, а витрачатися вони не хочуть через те, що вони мають… я.

– Тань, ну як ти не розумієш? Вважай, що одна – із чоловіком стосунки ніякі, а дітей немає. Ну куди тобі гроші витрачати? А ми заощадили б і хороший ремонт зробили. Знову ж таки, Женьці кімнатку б оновили.

– Але я не маю такої можливості. У мене просто нема.

– Значить, Женя піде в армію, – сестра майстерно натиснула на моє найболючіше місце. – Тому що у нас бюджет не гумовий. Ми на тебе так сподівалися, а ти… Ех.

Уявляєте рівень нахабства моєї сестрички? Вона навіть не сумнівалася в тому, що я просто зараз підскочу і оплачу племінникові навчання у ВУЗі, привівши вбивчий аргумент. І не помилилася! Звичайно, спочатку я пішла на повну відмову, обурилася. Але потім взяла кредит та сплатила Жені перший рік навчання.

Розумію, що зробила помилку, що тепер Свєта з мене не злізе і я платитиму до самого диплома. З іншого боку, чи я маю вибір? Спочатку я в це не вірила, а тепер розумію – вона справді відправила б сина в армію тупо, бо не хотіла витрачати на нього гроші.

Почасти це підтверджується чудовим свіженьким ремонтом за півмільйона з лишком. Цікаво, Женя знає про цю ситуацію чи сестра розсудливо не посвячувала його в наші з нею фінансові відносини?