— Квартиру свою вже продали? Негайно переведіть гроші мені! — свекруха приголомшила дзвінком

– Катерино, ти що так довго трубку не береш? — невдоволено закричала свекруха Ольга Віталіївна.

Звісно, ​​Катя довго не відповідала на дзвінок. Тому що абияк знайшла свій стільниковий. У цьому бардаку нічого не можна було знайти. Скрізь коробки — вони щойно переїхали до будинку зі своєї двушки, де прожили п’ятнадцять років, від дня весілля. І тепер тут нічого не можна було знайти.

— Дівчата, де мій телефон? Хтось бачив? — спитала вона у дочок Лізи та Ані, почувши звідкись дзвінок.

– Ні, мам. Не бачили. Шукай, де дзвонить!

Нарешті вона виявила пропажу і змогла відповісти. І тут же почула невдоволений голос своєї свекрухи.

— Довго я ще на дачі житиму, скажи мені? — закричала Ольга Віталіївна гучним голосом. — Надворі осінь, у будиночку холодно. Я до ладу ні помитися, ні відпочити не можу. Всю ніч замість сну трусюсь як осиновий листок. Та й їм тільки сирі овочі та сухий хліб. Газу в балоні немає, а новий мені привезти нікому. Сезон закінчився, сюди вже ніхто не хоче їхати.

— Зачекайте, Ольго Віталіївно! – перервала її Катя. — А що сталося? Чому ви на дачі живете й досі? Що вам заважає повернутись додому? Урожай ви весь зібрали, я так розумію. То яка у вас потреба там жити? Може, вам якась потрібна допомога?

– А це не твого розуму діло – чому! Так сталося. Обставини так склалися в мене. А тільки більше я не маю наміру тут жити. Не в тому я віці, щоб на дачі в холоді тремтіти!

— Нічого не розумію, — здивувалася Катя, дивлячись на чоловіка, який підійшов до неї.

– Хто там? — спитав він.

– Ольга Віталіївна. Вітюш, може, ти з матір’ю сам поговориш? Я зовсім не розумію, що вона від нас хоче, — віддаючи стільниковий чоловікові, сказала Катя. — А я поки що речі потихеньку почну розбирати. Тут роботи на тиждень.

Віктор узяв у дружини телефон і приготувався до непростої розмови з матір’ю. Він, на відміну дружини, вже приблизно знав, про що йтиметься. Але на те, що придумала його мати, навіть він не чекав.

— Ви квартиру продали? — почувши голос сина, рішуче спитала жінка.

– Так, продали. Без цього ми в новий будинок не в’їхали б. А що таке?

– А то! Я просила тебе допомогти мені грошима. Борг платежем червоний, не я вигадала, люди так кажуть, — примхливо видала Ольга Віталіївна.

– Мам, ти знову? Про який ти борг говориш? То справді був подарунок. Ваш з батьком подарунок нам із Катею на весілля. Був би живий батько, він би до такого не додумався! І ви, і батьки Каті подарували нам гроші, на які ми купили свою квартиру відразу після весілля.

— Можна й так сказати — подарунок. Тепер все можна. Але зараз, коли у вас вже є новий будинок, настав час уже й повернути мені гроші за квартиру, синку.

— Мам, ну з чого я маю тобі їх повертати? Ми з Катею на них розраховували. Це не п’ять тисяч.

– Припини! Припини знущатися з своєї матері! Продали квартиру, отже, гроші мені переведи. Все до копійки. І я на них куплю собі окрему квартиру. Тому що жити разом із сім’єю твоєї сестри, що оселилася у моїй квартирі, я більше не можу. Це вище за мої сили!

Ще кілька місяців тому, коли Віктор повідомив матері, що вони з Катею підшукують собі будинок, Ольга Віталіївна одразу виявила бажання жити у їхній квартирі, коли вони переїдуть до будинку.

— От як добре, ви в будинок переїдете, а я — у вашу квартиру, — радісно заявила вона синові, як про вирішене питання.

— Ні, мам, ми її продаватимемо. Інакше нам грошей не вистачить. У нас все до копійки розраховано. А ти живи там, де й живеш і нічого не вигадуй.

Але Ольга Віталіївна не звернула уваги на ці слова.

— Ну, не хочете, щоб я там жила, тоді після продажу допоможи грошима своїй сестрі з чоловіком, які живуть зі мною вже три роки. Хоча б на початковий внесок дай їм, щоб вони змогли собі купити квартиру. Може, підуть нарешті від мене. А вони віддадуть тобі потім.

Молодша сестра Віктора Аліна вийшла заміж за якогось ледаря. Той сидів місяцями вдома, пояснюючи дружині та тещі, що шукає потрібну роботу. А потім і зовсім став приводити до них додому якихось дивних типів. Квартира перетворилася на прохідний двір. Вони допізна сиділи на маленькій кухоньці Ольги Віталіївни, пили і курили, голосно і без сорому розповідаючи один одному якісь похабі історії.

Періодично на тлі безгрошів’я Аліна з чоловіком лаялася і виганяла його з материнської квартири. Але незмінно, щоразу, мирилася і знову пускала дармоїда назад.

Віктор не раз уже попереджав сестру, щоб вони не знущалися з матері.

– З’їжджайте від неї. Нема чого матері нерви мотати. У вас своя окрема родина, от і живіть окремо. У вас то гулянки, то скандали, а мати засмучується. Пошкодувала б її.

— Ага, повчи мене, розумнику. Може ще скажеш, де нам грошей взяти, щоб окремо від матері жити? — нахабно парирувала Аліна.

— Працювати треба. І чоловіків нормальних шукати, а не придурків всяких збирати. Я тебе попереджаю, Аліна, не вимагайте мати!

– Відчепись! — незмінно відповіла сестра. – Без тебе розберуся, з ким і як мені жити.

А недавно Аліна, не прислухавшись до порад брата і матері розлучитися з пройдисвітом, народила від нього сина. І бідна Ольга Віталіївна все літо та осінь прожила на дачі, ховаючись там від нескінченних криків немовляти та лайки молодих батьків.

І ось тепер мати чомусь вирішила, що всі їхні проблеми має вирішувати Віктор. Але в нього та своїх проблем не перерахувати. І сім’я в нього є, і діти, про яких треба дбати. Ось про це він і сказав зараз матері. А потім чітко дав зрозуміти, що вона не може розраховувати на жодні гроші від нього.

— Мам, грошей про які ти кажеш мені, вже немає. Все, забудь. Квартиру свою ми продали, а гроші вклали у покупку будинку. Продавці чекали від нас на цю суму, щоб завершити оформлення угоди, а ми могли в’їхати до будинку.

– Немає грошей? — розгубилася Ольга Віталіївна.

– Ні, мам. Я тобі давно про це говорив, але ти ніколи не слухаєш мене, — відповів Віктор.

— А що мені тепер і взимку тут жити, чи що? — мало не плакала жінка. — Мені що накажеш робити?

– Не треба там жити. Ти маєш квартиру. І ти поїдеш додому, — спокійно відповів Віктор.

— Ні, Алінка з Ваською тепер мене не пустять. Звикли там уже господарювати без мене, — не вгамувалася мати, хлюпаючи в трубку. — Та й боюся я цього мужика, якщо чесно. Він мені днями дзвонив, попереджав, щоб я не поверталася додому.

— Мамо, не поводься як дитина. Все, збирайся, я зараз приїду та перевезу тебе додому. Досить тобі там партизанити. Поїдеш у свою власну квартиру. А з Ваською розберемося.

Віктор, привезши Ольгу Віталіївну додому, був рішуче налаштований.

Вдома маму ніхто не чекав. Більше того, коли вони увійшли, зять заявив нахабно та цинічно:

— А що, хіба синок не забрав до себе маманю до нового дому? Дивно, там їй місце!

— Ану не груби! А то я стрімко твоє місце визначу. І воно буде зовсім не тут, — почав войовничо налаштований Віктор. — Ця квартира моєї матері. І якщо ти, мр.а.зь, хоч одним словом ще її образиш, тебе тут у той самий момент не буде. Дільничного я попередив.

— Ой, ну що одразу дільничний? Ми ж усі свої, одна сім’я, — уже по-іншому заговорив боягузливий Василь.

А через тиждень він знову влаштував скандал, прийшовши додому напідпитку. Віктор зателефонував дільничному та зажадав вжити заходів до виселення не прописаного у квартирі у матері зятя.

Так Аліні разом із чоловіком довелося з’їхати від матері до батьків чоловіка. Тепер вони у них влаштовують скандали та бешкетники.