Вирішила зробити тест на батьківство і відразу подати на розлучення, а винна у всьому свекруха

Дивно, але під час вагітності найближчою мені людиною була свекруха Тамара Василівна. І це незважаючи на те, що до цього наші з нею стосунки, м’яко кажучи, не ладналися. Постійно висунула мені якісь претензії, дорікала, що, мовляв, я її синкові життя зіпсувала. А як дізналася про моє цікаве становище, одразу перетворилася на ангела.

Зрозуміло, я носила під серцем довгоочікуваного онука. Ображати мене? Пригнічувати? Як мінімум, це нелогічно. Я, наївна, сподівалася, що і після пологів стосунки збережуться. Навіть фантазувала, як Василівна замінить мені рідну матір… Не сталося.

Після появи на світ малюка Олексія, свекруха спочатку дуже зраділа, потім задумалася, у результаті мало не вислизла.

Коли Діма, мій чоловік, поїхав на роботу, вона причепала до мене і, торкаючись чорним поглядом, показала фотографію на своєму смартфоні.

– І? – запитала я, побачивши, що на фотці мій улюблений чоловік, батько Олексія. – Що ви хочете цим сказати?

– А ти подумай. Порівняй. Глянь на свого синка, незрозуміло де пригуляного, і на мого Дімочку. Відразу зрозумієш, що я хочу тобі сказати!

– Що за вульгарні натяки?! Ви думаєте, я сина десь нагуляла, чи що?

– Саме так. Ну ось сама подивися, – свекруха прибрала смартфон і підійшла до ліжечка із загорнутим у пелюшку немовлям. – Волосся якогось кольору помийного. Розріз очей явно не Дімки. Про ніс взагалі мовчу – у сина він рівний і витягнутий, а тут плескатий і кривий. Ну ось зовсім не схожий, невже сама не бачиш? Не дозволю крутити мізки синові, краще зізнайся, – гаркнула на прощання свекруха і пішла, зачинивши двері.

Найприкріше, що в мене, крім Дімки, в принципі нікого і ніколи не було. Він перший і єдиний чоловік, отже, пригуляти сина на боці я не могла апріорі. Свекруха ж тупо не дала висловити все це – вперлася рогом і твердить, що, мовляв, чужий, не наш. Прикро.

Після цього Василівна ще кілька разів подзвонила із претензіями. Начебто відстала. На перший погляд буря затихла, я зітхнула з полегшенням, але ні, все тільки починалося! З мене свекруха переключилася на Діму. Причому успішно…

Якось чоловік, приїхавши з роботи, вирушив не на кухню в пошуках провіанту, а прямісінько до ліжечка Олексія. Взяв хлопчика на руки, довго розглядав його, потім підійшов до дзеркала і почав вивчати своє обличчя.

Тривало це хвилин тридцять, не менше. Я навіть занепокоїлася – чи не збожеволів він від щастя?

Але ні. Щастям, як з’ясувалося того вечора, навіть не пахло. Трохи помовчавши, чоловік почав пред’являти претензії, такі самі, які недавно вивалювала свекруха.

– Слухай, мама сказала, що син на мене зовсім не схожий. Я спочатку не повірив, а тепер подивився і, знаєш, у чомусь вона має рацію. Може, тобі варто було б розповісти правду?

– Яку ще правду ви всі хочете від мене почути? – промовила я, намагаючись стримати сльозу образи. – Я ніколи тобі не зраджувала, навіть у думках. Зберігала вірність, як найвідданіша дружина. А ти мені таке кажеш.

– Тобто по-хорошому не хочеш? Ну добре. Тоді в мене не залишається іншого виходу, окрім як тимчасово відмовитися від цього хлопця.

Я спочатку не зрозуміла, що чоловік має на увазі. А потім він зробив офіційну заяву. Сказав, що до отримання результатів генетичної експертизи на батьківство відмовляється вважати Олексія сином. Ось так запросто, в лоб, не моргнувши оком.

Хотіла переконати його, умовити, сказати, що він, мій коханий чоловік, глибоко помиляється… Але потім передумала.

Я проведу ДНК-тест, причому власним коштом. А після отримання результатів подам на розлучення. Відразу того ж дня. Заодно скажу Василівні, що це вона зруйнувала сім’ю свого сина, що тільки вона одна винна у нашому розлученні.