Перша серйозна сварка з чоловіком показала, як насправді до мене ставиться його рідня

Раніше здавалося, що я вже навчилася розумітися на людях, але нещодавні події довели, що нічого я не навчилася. Мені це наочно продемонстрували зовиця та свекруха. Адже варто було всього посваритися з чоловіком, щоб люди постали в зовсім іншому світлі.

Заміж я вийшла півтора роки тому. Кохання було неземне, перший рік шлюбу можу сміливо назвати медовим. У нас із чоловіком все було чудово, розуміли один одного, подобалося проводити час удвох, ніхто нікого не напружував. А ось останні півроку давалися вже зі скрипом.

Я думаю, що річ у тому, що навіть від коханої людини часом варто відпочивати, а ми цим правилом знехтували. Все починалося з якихось дрібних словесних сутичок, потім снігова грудка наростала, наростала, наростала, а в кінці перетворилася на величезну лавину претензій. Це була перша серйозна сварка між мною і чоловіком з моменту нашого знайомства.

Було сказано багато зайвого і з мого, і з його боку. Пролунала фраза, що ми розлучаємося, і завтра він йде подавати заяву. Я послала його за відомою адресою, сказала, що якщо на розлучення не подасть він, то це зроблю я. Він зібрався і пішов, грюкнувши дверима.

Буквально за дві години мені подзвонила свекруха. Тут треба розповісти, що до цього моменту у нас, як я вважала, були добрі стосунки. Принаймні жодних претензій мені не висловлювалося, дарувала подарунки, кликала в гості, а я поважала і намагалася догодити мамі чоловіка. Тому її дзвінок був очікуваний, але сказала вона зовсім не те, що я очікувала.

Свекруха заявила, що її молитви були почуті і син порозумнішав,  якщо вирішив розлучатися. А я щоби збирала свої шмотки і до завтрашнього дня звільнила його квартиру, інакше вона особисто вижене мене звідти.

– Я тебе попередила, – закінчила розмову свекруха та скинула виклик.

Ступінь мого отетерення словами не описати, насправді. Я тупо дивилася на телефон і не розуміла, а що сталося взагалі? Що трапилося з завжди ввічливою та привітною мамою чоловіка? Що я їй зробила, щоб вона так зі мною розмовляла. Ще й чоловік телефон не брав.

Такого емоційного струсу у мене не було ніколи. Мене просто било тремтіння, я ревіла і не могла заспокоїтися, тому коли телефон задзвонив знову, мене вистачило на майже виразне “Так”, а потім все загубилося у схлипуваннях, риданнях та гикавці. Сказати щось виразне мені не виходило.

Дзвонила сестра чоловіка, з якою ми майже не спілкувалися. Я вважала її надто якоюсь зарозумілою. У неї завжди був такий вигляд, ніби вона робить цьому світові ласку однією своєю присутністю. З нею ми спілкувалися лише по справі, а спільних справ ми мали мало. Здебільшого обговорювали питання подарунків свекрусі чи чоловікові.

Я не зрозуміла, чого вона від мене хотіла. Від істерики вже повітря не вистачало, очі щипало, живіт від гикавки зводило, ноги та руки як ватою набили. Дзвінок у двері мене застав не в кращому стані, але мозок чомусь вирішив, що це повернувся чоловік, і я рвонула відчиняти. На порозі стояв не чоловік, а його сестра.

Побачивши мій стан, вона відтіснила мене до квартири, зачинила за собою двері, а потім потягла мене у ванну. Мене накривало черговою хвилею істерики від розчарування, що чоловік повернувся. Зовиця мене вмила, потім напоїла водою, заспокоїла, вислухала, дала виговоритися, а потім змусила мене піти і лягти спати.

Я думала, що не засну, але насправді провалилася в сон миттєво, як заплющила очі. Зранку сестра чоловіка все ще була у нас. Подивилася на мій стан, спитала про самопочуття і сказала, що брат їй дзвонив, скоро він приїде.

– Але якщо ти не хочеш його бачити, я передзвоню, скажу, щоби не приїжджав, – запропонувала вона.

Я відмовилася, нехай приїжджає, хотілося вирішити цю проблему швидше. Зовиця покивала, зібралася і пішла. До мене тільки після її відходу дійшло, що вона всю ніч просиділа на кухні, навіть якщо і спала, то на нашому маленькому дивані затишно точно не розмістишся. Ось тобі й зарозуміла дівчина – вчора мені соплі втирала, а потім ще й усю ніч зі мною сиділа про всяк випадок.

А потім прийшов чоловік і мені стало не до абстрактних думок. Ми з’ясовували стосунки до пізнього вечора, але спати вже лягли разом.

З тієї показової сварки минула кілька місяців, нещодавно ми дізналися, що чекаємо на дитину. Зі свекрухою я після її слів не спілкуюся, і як би чоловік мене не переконував, спілкуватися не буду, та й щодо майбутнього онука чи онуки я ще подумаю. А ось із зовицею ми почали спілкуватися частіше, хоча до найкращих подруг нам далеко, зате я думаю, що у нашої з чоловіком дитини буде дуже класна тітка.