Чому не треба запевняти себе, що все буде чудово. Відповідь від психолога

Треба налаштовуватись на хороше. Думати позитивно. Беззастережно вірити в успіх. Все буде чікі-поки, як казав один веселун. Його давно немає у світі.

Але я завжди із сумнівом ставилася до цих порад. Впадати в похмурий розпач через дрібниці не треба, зрозуміло. Скаржитися і нити шкідливо. Недарма поети, які писали похмурі депресивні вірші, недовго прожили.

Тільки позитивне мислення не менш шкідливе.

В однієї жінки заболів зуб. Це було давно. І сусідка по гуртожитку запропонувала випити: мовляв, поможе! Випий склянку міцного напою, біль пройде! Відразу краще стане!

Жінка так і зробила – від болю. До лікаря йти вона боялася. А потім була готова йти, так боляче! Тільки її не прийняли, вона була нетвереза. Від напою біль не минув. А таких не приймали у поліклініці. Довелося терпіти добу сильні муки.

З позитивним мисленням іноді те саме: мозок затуманений. А проблема нікуди не поділася.

Іноді немає підстав для позитивного мислення: якщо є небезпека, біль, страждання… Якщо з близьким погано, якщо загроза є очевидною, якщо переживаєш страшне. Якщо потрібно виживати і переживати, по-справжньому, краще не витрачати сили на штучну зміну настрою.

І замість позитивного мислення краще молитися і діяти, так я думаю і знаю з досвіду. Навіть якщо від дій мало що залежить. Це допоможе утриматися на плаву. І зберігати тверезість розуму: так, велика небезпека. Боляче. Або втрата непоправна. Але це реальність. І треба зосередитися на виживанні та зберегти сили для дій. Або хоча б для дихання; навіть воно іноді теж потребує сил…

Сподіватися треба. І боротись. Але реально оцінювати ситуацію. І приймати життя таким, яким воно є.

Бути готовим до різного результату справи. Ось це допомагає. Перевірено самим життям.

А позитивне мислення часто рекомендують ті, хто не стикався поки що з реальною небезпекою чи стражданням. З реальністю…