Чоловік буквально змусив мене переїхати до приватного будинку, а тепер хоче повернути наше комфортне життя у квартирі

Ми з чоловіком уже майже сорок років у шлюбі. Діти давно виросли і роз’їхалися, ну а ми нещодавно вийшли на пенсію і живемо на втіху.

Років п’ятнадцять тому купили трикімнатну квартиру, де жили до останнього часу. До цього винаймали житло, перебивалися якось, борги роздавали. Але в якийсь момент об’єднали зусилля та набули комфортну нерухомість. Було складно, але ми впоралися.

І ось близько трьох місяців тому мій чоловік Льоня почав періодично заводити розмову про те, як йому нудно жити в бетонній коробці і як хочеться жити ближче до природи. Я пропускала ці фантазії повз вуха, бо знала: чоловік часто про щось міркував, але в більшості випадків це були лише порожні розмови. Але не тут було.

– Світлана, ну ти тільки уяви! Всю свою старість прожити у цій задушливій багатоповерхівці! У постійних чварах з галасливими сусідами. Може, таки подумаємо над тим, щоб купити невеликий приватний будиночок? – починав він.

– Льоня, ну що за думки такі? Звідки ми маємо гроші на приватний будинок? Нам ледве вистачає на їжу та ліки. Та й якби ми мали зайві гроші, я краще б на курорт злітала, ніж знову про житлове питання переживати, – парирувала я.

– А хто тобі каже гроші мати на купівлю приватного будинку? Продамо квартиру, та й купимо будиночок, він навіть дешевше вийде. А на решту на курорт твій полетимо, – запропонував чоловік.

Льоня завжди знав, з якого боку до мене підібратися. Його ідея вже не виглядала такою божевільною, але все одно мене не влаштовувала. Крім того, я боялася, що запала у чоловіка вистачить ненадовго. Адже приватний будинок – велика відповідальність.

– Льоня, за будинком доглядати треба. Тут квартиру прибрати важко, а там ціла хата, нехай і одноповерхова. А ще ділянка? Там мало не щодня на городі треба стирчати, щоб нічого не заросло, – сумнівалася я.

– Ну та це ж одне задоволення! Копатись у своєму городі, на природі. Маючи мрію купити приватний будинок, я чудово усвідомлюю, що в такому разі доведеться прикладати чималі зусилля, – обіцяв чоловік.

– Тобі нагадати, як ти собаку мріяв завести? А потім нам її довелося віддати, тому що тобі було ліньки її вигулювати, а я всього цього з самого спочатку не хотіла? – виразила я.

Чоловік пирхав у відповідь. Зустрічних аргументів у нього не було, тому він замовк, але наступного дня починав ті самі розмови. У результаті мені довелося піти назустріч, і ми купили дачу. Щоправда, обійшлася вона нам рівно стільки ж, за скільки вдалося продати квартиру, ми навіть доклали небагато.

Перший місяць Льоня поводився так, ніби все життя прожив у сільській місцевості. Вставав із півнями, по пів дня порався на городі, постійно майстрував якісь штучки для будинку. І не міг натішитися з того, що тепер ми живемо не в задушливій квартирі, а у своєму будинку на природі.

Але в якийсь момент усі ці активності починали сходити нанівець. І ось уже я щодня нагадувала йому – зроби те, полагодь це, полів ось тут. Чоловік старанно все виконував, але якоїсь миті чесно зізнався – йому набридло.

– Світло, а може, ну її, цю дачу? Я попрацював і зрозумів, що вже надто старий для такого. Переоцінив свої можливості, – почав голосити чоловік.

– А я хіба тобі цього не казала спочатку? Ти ж досі вважаєш добрим молодцем! Адже слід було лише в паспорт заглянути. Ну, і що ти тепер пропонуєш робити? – уточнила я.

– Ну, можна знову продати будиночок і купити квартиру… – обережно зауважив Льоня.

– А ти думаєш, ми купимо квартиру за тією самою ціною? Поспішаю тебе засмутити, це ми продали квартиру, вважай, за безцінь. Зараз трьохкімнатні не в ходу. А ось купити за невеликі гроші вже не вийде, – відрізала я.

– Ну можна купити меншу квартиру, – обережно запропонував чоловік.

– Ага, ось сам і живи в комірчині. Навіщо це все треба було? Знову переїзд? Тобі що, двадцять років, що в тебе що не день, то нові ідеї? Як же мені все це набридло! Роби що хочеш, – сердито заявила я.

Прекрасно розумію, що робити він нічого не буде. Ні черговим переїздом займатись, ні за своїм довгоочікуваним будинком доглядати. Знову наслідки фантазій чоловіка доведеться розгрібати мені. Тепер навіть не знаю, що з цим робити.