Мама не хоче позбавлятися доходу і пускати нас у квартиру, яку здає. З’їздити зайвий раз на відпочинок важливіше, ніж прохання доньки

Свого часу мама казала, що я – найрідніше, що в неї є, що вона для мене зробить усе, що завгодно. Мабуть, прохання пустити на якийсь час у квартиру, яку вона здає, не входило до списку чого завгодно. Мені було сказано, що я доросла дівчинка, яка вже навіть дитину має. Тому вирішувати свої проблеми я маю сама разом із чоловіком.

Ми з мамою раніше жили у квартирі, яка дісталася нам після тата. У мене там є якась частка, але точно не половина. А ще мати має квартиру, яка їй дісталася від її батьків. Ця квартира здавалася завжди, скільки я пам’ятаю, тому жили ми досить непогано – мамина зарплата і гроші з квартири.

У студентстві я не морочилася з житлом, із задоволенням живучи в гуртожитку, це була своєрідна пригода, окрема віха в житті, яку я досі згадую з теплотою. А одразу після ВУЗу ми з моїм нареченим вирішили жити разом – у нього була своя квартира. Розписалися ми за рік після цього

З батьками ми мали чудові стосунки. Мама добре прийняла зятя, ніколи не висловлювалася про нього невтішно, хвалила і вітала, він відповідав взаємністю. Я з його батьками також дуже добре зійшлася. Свекруха насправді спромоглася стати другою мамою, до неї можна було звернутися з будь-якого питання, знаючи, що вона нікому не перекаже і постарається допомогти.

За рік після весілля народилася наша дочка. Це була радісна подія, ми на неї чекали, до неї готувалися. Грошей ми не потребували – мама працювала і здавала квартиру, у свекрів теж було все гаразд у цьому плані, тому нікому допомагати було не потрібно, а нам зарплати чоловіка вистачало.

Коли дочці виповнилося два роки, почались проблеми. У свекра виявили хворобу, потрібно було терміново пролікуватись. Тоді вигрібли всі гроші під нуль, але все одно не вистачало. Тоді чоловік вирішив продати квартиру. Ці гроші дозволили відправити свекра за кордон, де його прооперували. Але врятувати не змогли.

Це було величезне горе, яке не передати словами. Усі до останнього вірили у позитивний результат, але все сталося так, як сталося.

Настали складні у всіх планах часи. Потрібно було морально підтримувати свекруху, якось винаймати квартиру, все це було як у тумані. Свекруха кликала жити до неї, але в неї в квартирі лежача мама, за якою потрібен догляд, а тут у двокімнатну квартиру прийдуть ще троє людей – не розвернутися.

Тоді я вирішила попросити допомоги у моєї мами. Гроші вона допомогти не могла, але я й не просила. Я думала, що вона пустить нас на півроку в квартиру, що здається, поки ми трохи не прийдемо до тями. А потім або іпотеку взяли б, або винайняли квартиру. Просто поки що нам грошей не вистачало, треба було якось перебудовуватися, тим більше мій вихід із декрету був не за горами.

Я була майже впевнена, що вона нам допоможе, але на мене чекав жорсткий облом – мама сказала, що дуже співчуває горю, яке спіткало сім’ю чоловіка, але допомогти нічим не зможе. Вона пояснила, що квартира дає відчутний приварок, без нього їй доведеться тотально заощаджувати на всьому, а вона до цього не звикла.

– Ти вже вибач, але погане було рішення – продавати квартиру заради лікування. Можна було кредит взяти, якщо так гостро гроші були потрібні, але розкидатися житлом – верх недалекоглядності. Ти, як дружина, могла б зупинити чоловіка від необачного вчинку.

Як я мала його зупинити? Та й взагалі, як можна порівнювати можливість врятувати людське життя та квартиру? Квартиру можна купити, на відміну життя.

З мамою я тоді посварилася, напевно, вперше в моєму житті. Я в серцях кинула, що тепер знатиму, що заради її порятунку особливих зусиль прикладати не треба, і тим більше не треба продавати нерухомість.

Вирішили ми проблему самі, хоч і складно, але явно краще, ніж нічого – свекруха тепер сидить із онукою, а я і чоловік працюємо, намагаючись набрати якнайбільше роботи, щоб скоріше накопичити на іпотеку. Тяжко всім – свекрусі доглядати дитину та лежачу маму, а нам працювати майже по вісімнадцять годин на день.

А моя мама нещодавно злітала відпочити, все в неї добре. На фотографіях свіжа, задоволена життям. Не розумію, як можна було відмовити мені в допомозі, адже точно не на останні гроші вона за кордон відпочивати рвонула. Свій комфорт вона поставила вище за моє прохання про допомогу.

Цей вчинок говорить про її ставлення до мене набагато промовистіше, ніж сто мільйонів зізнань у любові та обіцянок зробити для мене все, що завгодно. Дякую, мамо, я навчаюсь і роблю висновки.