Завжди для свекрухи була погана, а зараз потрібна допомога – так одразу гарна стала

Свекруха останнім часом здавати стала, допомога по господарству та догляд їй потрібні. Відразу я в неї стала гарною, а до того п’ятнадцять років хорошого слова не сказала. Зате донечка у неї була найпресаміша. Та ось донечка щось за мамою ходити не рветься.

Зі свекрухою у мене порозуміння не виникло відразу. Не про таку невістку мріяла, хотілося міську та з приданим, а я сама приїжджа, батьки прості – взяти з нас нічого. До весілля все синові промивала мізки, що не пара ми, а після весілля почала мене методично провокувати.

Чоловіка майже постійно до себе по справах кликала, все їй від нього щось треба було. Критикувала все, що я робила, а коли дитина народилася, довго бурчала, що не в їхню породу син пішов, натякала все, що я нагуляла. Загалом робила все, щоб зіпсувати мені життя.

Чоловік у наші розбірки не ліз, перед матір’ю мене не захищав. У нього була позиція, що його все в мені влаштовує, а що інші кажуть, йому все одно, на кшталт, він не слухає, і мені нема чого. Але ж я не глуха, щоб не чути і не бачити.

Не спілкуватися зі свекрухою не виходило. Прийде вона у гості – я ж її не вижену, мати чоловіка. Але й терпіти сил часом не вистачало. Огризнуся іноді, а вона в сльози і чоловікові скаржитися – твоя дружина мене образила. Від чоловіка потім наганяй отримувала.

– Ти можеш з матір’ю не дружити, не прислухатися до порад та навіть не любити, а ображати не смій. Вона мене виростила, не дозволю їй хамити, — стукав чоловік кулаком по столу.

Якщо я у свекрухи була невміхою, ледарем і жахливою господаркою, то дочка для неї просто світло у віконці. І шила, і в’язала, і співала, і танцювала. Красуня, відмінниця, спортсменка і таке інше.

Вступати зовиця загострилася в столицю, чому свекруха натішитися не могла, які перспективи. Хоча які там були перспективи, не зрозуміло. Вступити на бюджет їй не світило. При всій думці її мами, дівчина була ледаркою ще тією, просто цього свекруха не бачила впритул.

Це мене можна критикувати за немитий посуд, хоч я з дитиною на руках, а те, що зовиця за собою навіть зі столу не завжди прибирала, то такі дрібниці. У навчанні вона теж не надто старалася, тому оцінки їй за знайомством тягнули щосили, але на медаль так і не нашкрябалося.

Оплачувати навчання дочки свекруха одна не могла, тому довелося чоловікові брати участь у навчанні сестрички. Я була проти, тому що сума виходила дуже пристойна, нам вона була б не зайвою, а освіту можна було й скромнішеуздобути. Чоловік сказав, щоби я не лізла, це не моя справа. Сильно ми тоді посварилися, мало не розійшлися, пам’ятаю. Свекруха тільки олії у вогонь бігала підливала.

Але довго навчання зовиці не тривало. Вже з другого курсу її виперли, вона завагітніла від однокурсника та осіла у столиці, хлопець був родом звідти. Радості свекрухи не було меж – дуже вдало дочка в житті влаштувалася. Я ж не розуміла, а чим ситуація її дочки відрізняється від моєї. Я хоча б не по зальоту одружилася. Але різниця, на думку свекрухи, була.

– Ти як криворукою прийшла, так і не навчилася нічого. А дочка в мене – чудова господиня. Та ще й з приданим, — відповіла свекруха.

Виявилося, що заради весільного подарунка молодим свекруха вирішила продати квартиру та гараж, купити собі замість троячки однушку, а решту доньки виділити, щоб вони з чоловіком могли меншу іпотеку брати. Сина свекруха чомусь у цю схему не включила, хоча нам гроші теж не завадили б.

Чоловік з матір’ю лаятись не став, насупився, махнув рукою, вирішила так, хай буде, як вона сказала. Я тим більше нічого висловлювати не стала, не моя ця справа, хоча за чоловіка було прикро. Почали жити далі.

Свекруха всю свою увагу звернула на сім’ю доньки, що мене дуже тішило. Моталася туди щомісяця, допомагала чим могла. Щоправда, як я потім з’ясувала, жила вона там у готелі, бо зять казав, що в них дім, а не прохідний двір, а дочка за маму не заступалася.

Потім у мене чоловік помер. Одного дня, раптово. Все було добре, планували відпустку всією сімʼєю, але сталося, що сталося. Я залишилася одна із десятирічним сином на руках. Свекруха навіть на хрест власному синові грошей не дала, каже, не було. Доньці щомісяця возити було.

З того часу я зі свекрухою спілкувалася тільки з приводу онука, і то зрідка. Син до бабусі ходив час від часу, вона мені вимовляла, що він їй хамить, що був би живий батько, такого б не було, що я погано виховую дитину. А дитина з десяти років жила з ключем на шиї, бабуся жодного разу не дзвонила і не цікавилася, чи обідав він, як справи у школі. Лише претензії. А я орала за двох, щоб забезпечити нас усім необхідним.

Потім у неї дочка народила другу дитину, і їй стало взагалі не до нас. Ми з того не дуже засмутилися. Син мені допомагав по дому, навчався, радував мене, я працювала, намагалася його виховувати. Тяжко було без чоловіка та батька, але ми трималися.

Півроку тому син мав день народження. Бабуся по батькові зателефонувала, привітала, а потім попросила мене до телефону. Я навіть здивувалася, чого треба. А там такий голос медовий, питає, чого я не заходжу, зовсім стареньку забули. У суботу чекає на нас на пироги – онуку подарунок віддасть, та зі мною побачиться.

Мені, щиро кажучи, йти не хотілося зовсім. За півтора десятка років я чого тільки про себе від цієї жінки не наслухалася. Мені було сумнівно, що вона сильно змінилася і стала м’якшою за кілька років. Але син умовив таки сходити, адже бабуся.

Перше, що впало в очі, що свекруха сильно постаріла, хоча ми не бачилися не так вже й довго. Стала якась повільна, важка. Вдома теж все якось неохайно, занедбано. Попили чаю, поговорили ні про що, мені було ніяково якось. Потім свекруха почала скаржитися на здоров’я.

– Вдома навіть щось робити важко, – сумно зітхнула вона.

– Ну, так видзвонили б дочку, хай приїхала б та допомогла. Квартиру один раз гарненько прибрати, а потім тільки підтримувати порядок, це вже ви б і самі впоралися, – запропонувала я і відразу зрозуміла, що потрапила в хворе місце.

Виявляється, дочка з мамою не спілкується. Зятя дуже дратували постійні приїзди тещі, яка хоч і жила не в них, але вічно світилась у квартирі, він і висловився дружині, що її мама йому набридла. Дочка прислухалася і дала мамі від воріт поворот. Сказала, що тепер має своє життя, мамі треба з цим змиритися. От і все.

Ось тут все стало на свої місця – навіщо вона мені дзвонила, чого це така теплота в голосі прорізалася. Відчула, що тяжко одній під старість років залишатися, вирішила мости наводити. Тільки я нічого не забула.

Жодної жалю і приязні до мами покійного чоловіка я не відчувала. Можна назвати мене меркантильною, але безкорисливо допомагати їй у мої плани не входило. Тому я відразу поставила умову – вона переписує квартиру на онука, а ми їй допомагаємо, доглядаємо і таке інше, що належить. А якщо ні – то нехай розбирається якось сама.

Нічого не відповіли тоді, я сказала, що нехай думає, мій телефон вона знає. Поки до жодного рішення свекруха не дійшла. Дзвонила пару разів на гірку долю скаржитися, але мене це не пройняло. Мої умови не змінились. Навіть онуку намагалася дзвонити і давити на жалість, але він у мене вже хлопець дорослий, його не проведеш. Як вона поводилася, коли помер його батько, син пам’ятає.

Мені не соромно за те, як я повелася. І за сина не соромно.