Ми з сестрою купили квартири по сусідству, але нічого хорошого з цього не вийшло

Ми з моєю сестрою Вікою завжди були дуже дружні. Усюди ходили разом, спілкувалися в одній компанії, де, до речі, свого часу познайомилися зі своїми чоловіками.

Напевно, це пов’язано з тим, що нас поділяють лише півтора роки різниці (Віка старша). Та й батьки виховували нас не як конкуренток, а як соратниць, щоби, якщо з ними щось трапиться, ми один одного всіляко підтримували.

У нас із Вікою ще й долі схожі. Ми вийшли заміж із різницею на рік, а народили практично одночасно. Віка стала мамою на місяць раніше, ніж я. До того ж наші сім’ї якийсь час тулилися в одиницях.

Напевно, з житлом так склалося тому, що ми з сестричкою думали однаково: для початку підійде будь-яке житло, аби своє. А коли міцніше встанемо на ноги, можна задуматися про розширення квартири. І чоловіків собі знайшли зі схожими думками.

Час минав, наші діти підростали. Зараз доньці Віки та моєму синові по чотири роки. І наші однокімнатні квартири стали зовсім тісні. Діткам став потрібний простір для ігор, тобто своя кімната.

Нам із чоловіками теж не завадила б власна спальня. Ми ж не тільки батьки, а ще й чоловік та дружина, яким часом хочеться провести час лише один з одним. У такому ключі ми обидві міркували і зрозуміли, що настав момент вирішувати щось з розширенням.

Першою заворушилася моя сім’я. Ми з моїм чоловіком порахували, скільки вдасться виручити з продажу нашої однокімнатної і який за розміром іпотечний платіж ми потягнемо. У нашому випадку неможливо було розширитися без залучення позикових коштів.

Потім знайшли варіант, який нас влаштовував за всіма параметрами. І, як з’ясувалося, у тому ж під’їзді просто під нами хтось теж продавав квартиру. І також двокімнатну.

Ми спершу насторожилися, подумавши, що народ біжить через якогось страшно шкідливого або божевільного сусіда. Але наші підозри не підтвердились.

Хазяї квартири, яку ми дивилися, хотіли переїхати за місто. А в тій, поверхом нижче, раніше мешкав якийсь дідусь, потім він помер. І його спадкоємці, які живуть у якомусь дуже далекому місті, вирішили продати це житло, просто тому, що воно їм ні до чого.

Я тут же поділилася цією новиною із сестрою. Мені здавалося, що жити з нею по сусідству – чудова ідея. Будемо частіше бачитися і страхувати один одного з дітьми, якщо що. Вона зі мною погодилася. Та квартира їх влаштувала.

І тепер ми живемо поряд, як і хотіли. Ось тільки нічого хорошого з того не вийшло. Виявилося, що у наших дітей різні режими: її донька завжди спить удень, а мій синок – лише у будні, у дитячому садочку.

Ми, звичайно, під час наших зустрічей обговорювали наших дітей, але режим дня стосувався лише побіжно. Та й останніми роками ми зустрічалися переважно раннім вечором.

Відповідно, я навіть не підозрювала про деякі нюанси, пов’язані з післяобіднім сном плем’яшки. І сильно здивувалася, коли однієї суботи Віка прийшла до мене з проханням, яке переходило у претензію:

– Будь ласка, у вихідні не включай мультики сину, не давай йому бігати з першої години до другої! У моєї Саші в цей час тиха година. Вона чує, як твій проводить час, і хоче так само.

– А чого не дозволити Саші гратися чи зовсім піднятися до нас, щоб вони разом із Сергійком грали? Вихідний на те й вихідний, щоби відпочити від режиму, – відповіла я.

– Якщо Сашка пропустить денний сон, то потім вередуватиме до самої ночі! – поскаржилася Віка.

– У нас тут начебто не надто тонкі стіни та підлоги. Невже все так добре чути? – здивовано пробурмотіла я.

Якщо чесно, мені не хотілося змінювати порядок, що склався. У мене досить активна дитина, і його неможливо змусити тихо сидіти. Але до моїх планів не входила й сварка з коханою сестрою.

Тому я збільшила час денної прогулянки із Сєргійком, щоб не турбувати сон племінниці. І ми почали повертатися до другої години, а не до дванадцятої, як було до цього.

Мені це теж не дуже зручно, оскільки після першої прогулянки я звикла готувати одразу на кілька днів, тобто багато.

І чим раніше я почну, тим раніше закінчу. А тут, звичайно, я стала звільнятися набагато пізніше, ніж зазвичай. Але спокій сестри для мене був дорожчим.

Розпорядок дня, який змінився, виявився не єдиною проблемою. Якось чоловік сестри заявив, що ми не даємо йому нормально заснути своїми гучними кроками і шумом прання.

Ми б зрозуміли, якби справді потрапили і стрибали посеред ночі, а наша пралка безбожно деренчала. Але йшлося про десяту вечора – саме в цей час чоловік Вікі, як з’ясувалося, відходить до сну. І у нього уві сні загострюється слух.

Ми не створюємо особливого галасу. Ходимо звичайнісінькими кроками. Пересуватися повітрям ми, на жаль, не вміємо. А ходити навшпиньки – таке собі задоволення.

І наша пральна машина просто тихо гуде під час роботи. Не уявляю, як вона може заважати? Звичайно, можна було б запускати її раніше, але пізно ввечері електрика дешевша. Загалом ми нічого не порушуємо.

Ми навели ці докази чоловікові сестри і, таким чином, ввічливо відмовилися виконувати його прохання. Так, хороші стосунки важливі, але ми не можемо постійно йти проти своїх інтересів! А потім культурно порадили поставити звукоізоляцію.

Чоловік сестри сухо відповів, що все зрозумів і незабаром поскаржився на нас сестрі. Вперше за довгий час вона образилася на мене і звинуватила в егоїзмі.

Це я егоїстка?! Та я через неї зламала свій, а заразом і чоловіковий графік на вихідні. А їй мало! Схоже, недаремно всі навколо говорять про те, що любити родичів, навіть найближчих, краще на відстані.

Можливо, все втрясеться, як хтось із нас зважиться на переїзд. Але трапиться це, на жаль, нескоро, оскільки продавати іпотечну квартиру – це ще те завдання.