Одна жінка найняла хатню робітницю. Вона сама просто перестала встигати. Дуже багато роботи, без вихідних майже без відпустки. А потім раптом зрозуміла просту річ: вона не вміє користуватись працею інших.

Одна жінка найняла хатню робітницю. Вона сама просто перестала встигати. Дуже багато роботи; без вихідних майже без відпустки. І платили за працю не мало, але й не багато; якщо чесно. До п’ятдесяти років жінка почала отримувати непогану зарплату. Нарешті!

Але вона і працювала шалено, справжня робоча конячка. Її цінували. Хвалили. Зазначали на нарадах. Але підвищення не давали. Так на своїй скромній посаді вона й залишалася, ця працьовита жінка Ольга. Давно настав час зватись «Ольга Миколаївна». Але звикла та всі звикли: просто «Ольга».

Жінка ламала голову: чому їй не дають підвищення, чому не дають місце керівника?

Вона й у чоловіка питала. Чоловік поблажливо відповів, що немає важливих якостей. Ти не вмієш бути начальником! І дорослі діти також відповідали. І на роботі керівник туманно казав, що бути пересічним співробітником краще. Менша відповідальність! Ми цінуємо вас. Ось ще робота, зробіть швидко, будь ласка!

Але легше стало з грошима. Більше почали платити.

І ось жінка домробітницю найняла. Прийшла хатня робітниця. Ольга накрила стіл, заварила чай, дістала тістечка. Пригостити треба! Почала розпитувати про життя, про здоров’я. Співчувала.

Сказала, що надриватися не треба! Ну що ви! Я сама можу прибрати ванну та кухню. І давайте я пил витру, а ви пропилосoсите. Або навпаки. Вам же тяжко одній! Мені незручно дивитися, як ви сама працюєте!

Домробітниця їла тістечка, пила чай, розповідала про своїх дітей та хвороби…

А потім усе вийшло з-під контролю. Бо контролю не було. Спочатку не було. І хороша, по суті, хатня робітниця розперезалася. Приходила, як у гості. Прибирала на увазі трошки. І розпивала чай, дивилася телевізор, міркувала про життя… А Ольга платила.

Поки хатня робітниця не зажадала підвищення! Гроші потрібні. Доньку нову машину купує. Потрібно допомогти!

Ольга злякалася: сума виходила значною. А роботи – нуль. Вона почала несміливо пояснювати ситуацію, хатня робітниця стала кричати на неї… Добре, що чоловік прийшов з роботи і попросив розгнівану помічницю піти.

Ольга плакала. А потім раптом зрозуміла просту річ: вона не вміє користуватись працею інших. Навіть за гроші. Не вміє керувати та вимагати. Не вміє одразу розставити все на свої місця. Вона сама дозволяє іншим сідати собі на шию.

Треба змінюватися, якщо хочеш отримати вище місце. Треба вчитися керувати. Цьому теж треба вчитися, недостатньо бути доброю та працьовитою. Або треба прийняти свою роль старанної бджілки. Робочої конячки.

Перш ніж сумувати, що не вдається зайняти вище місце, отримати визнання, треба чесно перевірити: вміємо ми керувати? Чи здатні ми відповідати за інших? Або звично посадимо в візок і покотимо риссю?

У цьому іноді проблема. Ви надто добрі і м’які. І працьовиті. Ви не вмієте створювати субординацію: систему підпорядкування молодшого старшого. Вам простіше самому помити підлогу, ніж наймати когось за гроші. І ви відчуваєте незручність, коли хтось працює, а ви командуєте?

Іноді причина невисокого становища у житті всередині нас. А не зовні. Люди чудово розуміють, кому можна підкорятися, а кому не обов’язково…

…А Ольга просто пішла до начальника і поговорила про збільшення зарплати. Вона погодилася, що якостей керівника вона не має. Але ж тоді треба чесно платити за обʼєм роботи. І додали!

Але вдома Ольга прибирає сама. Щоправда, залучила чоловіка та дітей до щотижневого прибирання. Це чесно. А начальником бути не обов’язково, якщо це не відповідає нашій сутності. Потрібно шукати себе в іншому. І вимагати чесну оплату за працю…