Невістку спочатку в декрет не можливо було посадити, а тепер на роботу не витягти

Невістка у мене кидається з крайності у крайність. Спочатку вирвалася і не хотіла сама в декреті сидіти навіть року, а тепер, як термін декрету до кінця підійшов, почала говорити, що взагалі хоче звільнитися і сидіти вдома з дитиною. Все б нічого, але іпотека сама себе не виплатить.

Син із Олесею одружилися п’ять років тому, їй тоді було двадцять шість років, синові двадцять вісім. Дівчинка вона гарна, але з такими тарганами в голові. Ще під час підготовки до весілля було зрозуміло, що не існує такого поняття, як золота середина. Мотає її з крайності до крайності.

Коли вони одружилися, Олеся працювала на гарній роботі, посаду мала, марила кар’єрою та великими кріслами. Про дітей навіть чути не хотіла. Говорила, що спочатку кар’єра, а потім уже діти Але кар’єру можна і до старості будувати, а організм жінки дуже тонкий механізм, особливо у питанні дітей.

Як ми її вмовляли всією сім’єю. Самі вмовляли, син також її батьки. Казали, що зараз можна і дитину народити, і кар’єру свою далі будувати, але вона тільки закочувала очі. Говорила, що сама вирішуватиме, коли їй народжувати дітей.

Ми вже зневірилися, майже змирилися з думкою, що не бачити нам онуків, як Олеся завагітніла. Вони не планували, але доля інакше розсудила. Син радісний ходив, а Олеся мало не в припадку була. Взяла з нас обіцянку, що як тільки у неї з’явиться можливість вийти на роботу, то я й сваха візьмемо на себе турботу про дитину. Звичайно, ми пообіцяли. Не знаю, чи збиралася сваха виконувати, а я вже налаштувалася, що з онуками буду няньчитися.

Працювала майбутня мама у нас до переможного, думали, що до пологового будинку її повезуть з чергової зустрічі чи наради. Але обійшлося, почалося вночі все, а на обід уже була онука Марійка.

Як їх виписали додому, я приходила майже кожен день. І по дому допомагала, і з дитиною, і пояснювала, розповідала-показувала. Олеся дуже уважно слухала, багато питала. І в мене, і в своєї мами. Син ще жартував, що вона до дитини ставиться, як до свого нового проєкту.

Минуло півроку, Олеся все менше нашої допомоги потребувала, на наші пропозиції говорила, що сама впорається. Я не ображалася, до онуки мені приходити не забороняли, а те що в невістці материнський інстинкт прокинувся – це погано? Про повернення на роботу вона згадувала все рідше.

Того року чоловік став спадкоємцем будиночка у селі. Що з ним робити, ми вирішили одразу. Нам він був не потрібен, дуже далеко для дачі, а переїжджати туди жити ми не планували, ми з чоловіком обидвоє міські, нам у квартирі комфортніше. Вирішили його продавати, а гроші молодим на розширення квартири давати. Жили вони в квартирі тітки зятя, хоч і менше платили, але все одно своє краще.

Свати коли довідалися, сказали, що в них теж дещо відкладено. Якщо наші гроші скласти, то на половину двокімнатної квартири набереться, а решта – в іпотеку, куди ж без неї.

Діти дуже зраділи, прикинули, що через рік закінчиться декрет Олесі, вирішили брати іпотеку одразу, щоб уже платити за свою квартиру, та й знімали вони однокімнатну. Звісно, ​​до виходу дружини синові одному все тягнути, але ми зі сватами домовилися допомагати.

Спільними силами ми протягли майже рік. Невістці через три місяці на роботу виходити, син чекав на цю подію, бо хоч ми й допомагали, але йому доводилося підробляти, щоб встигати і ремонт робити, і іпотеку платити, і жити ще нормально.

Але тут з’ясовується, що невістка на роботу не рветься. Наша кар’єристка, яка плекала мрії про велике крісло начальника, заявила, що взагалі думає не виходити з декрету, хоче звільнитися і займатися вихованням дитини.

Ми як почули, так і сіли. Іпотека обговорювалася з умовою її виходу на роботу, і так всією ріднею жили рвали, щоб їм жилося нормально, а тут такі новини. Син говорив, що якби знав про такі розклади, то й умови іпотеки були б інші, та й взагалі не факт, що стали б її брати саме зараз, можливо, ще б підзбирали своїми силами.

Олесю всі намагаються переконати, що зараз не час йти з роботи, тим більше вона там на хорошому рахунку, у неї нормальна зарплата. Можна напружуватись кілька років, максимально вкладаючи всі гроші в іпотеку, а потім уже нехай звільняється і далі виховує дочку, ніхто ж не заважає.

Але невістка вперлася, що хоче бачити, як росте її дочка. Каже, що діти бувають дітьми лише один раз, а роботи довкола багато.

Та воно так, але дуже вона все невчасно вирішила. Та й ніхто не змушує її цілодобово працювати. Вдень вона на роботу, дитина в садок, а ввечері займатиметься дочкою, як усе це роблять. Але, як я й казала, золотої середини для Олесі немає, або одна крайність, або інша. Але ми не втрачаємо надії, що вона зрозуміє.