Мама любить онуку, бо та на неї схожа, а онука ігнорує

Моя мама так чекала онуків, що набридла мені з чоловіком питаннями “ну коли ж уже?”. Коли з’явилася онука, мама хіба що не танцювала від радості.

Але це не завадило їй буквально через півроку почати тиснути нам на мозок міркуваннями, що обов’язково потрібна друга дитина, бо одна дитина в сім’ї обов’язково виросте егоїстом.

Ми з чоловіком і так планували другу, але хотілося б трохи перепочити від вагітності, та й з малюком вистачало турбот. Мама, звичайно, допомагала, але вона ще працює, тому не могла цілими днями бути біля мене.

Нам із чоловіком доводилося мало не з “бoєм” забирати у неї дитину, бо мама якщо приходила в гості, то з рук онуку не спускала.

Чим старша дочка ставала, тим сильніше вона була схожа на бабусю, тобто, на мою маму. Це маму захоплювало. Вона навіть притягла нам свої дитячі фотографії, щоби ми переконалися.

Дочка справді була найбільше схожа саме на мою маму. Ми з чоловіком жартували, що хтось дитину більше за всіх хотів, на того вона і схожа.

Мама намагалася проводити з онукою кожну вільну хвилинку. Постійно тягла їй іграшки, вбрання, смаколики, загалом, балувала, щойно могла. Коли дочка пішла до дитячого садка, у мене трапилася друга вагітність. Ми планували другу дитину ще через рік, але вирішили, що вже як вийшло, так вийшло.

Мама, коли про це дізналася, нас привітала, але такого ентузіазму, як перед появою онуки, вона не мала. Ми подумали, що вона просто пригасила своє захоплення, виплеснувши запаси ніжності на внучку.

Але мама була досить байдужою і тоді, коли в нас народився син. На виписку, звичайно, прийшла, але мені здається, більше для того, щоб побачити внучку.

– Та я ж не молодію, мені вже з немовлятами важко, – виправдовувала мама відсутність інтересу до онука.

Ну так, з немовлям, що лежить мирно, важко, а з чотирирічною онукою, у якої явно десь захований вічний двигун, їй нормально.

Вже всі помітили, що бабуся постійно порається з онукою і зовсім ігнорує онука. Мене це почало дуже сильно напружувати.

Це поки малюк маленький, нічого не розуміє, але він росте. Як йому буде, коли він помітить, що сестру його бабуся обожнює, а на нього зайвий раз і не гляне?

– Як я можу не любити мою дівчинку? Ти подивися? Вона ж вилита я! – якось дивно пояснювала свою поведінку мама.

Так, дочка на неї дуже схожа, навіть більше, ніж я чи сестра, але ж це не привід повністю ігнорувати другого онука. Мама не налаштовує онуку на якийсь негатив до братика, просто для неї він не існує. Мені це не подобається. Це не правильно. А мама моїх аргументів наче не чує.