Лілія Дмитрівна понавигадувала собі болячок і пішла до лікарні, щоб їх “діагностували”

Федір Іванович ще раз перечитав зміст паперу, який тримав у руках, після чого підняв стомлений погляд на жінку, що сиділа навпроти.

Лідія Дмитрівна виглядала безнадійно здоровою, а судячи з того, скільки усіляких довідок та результатів аналізів вона встигла зібрати, то була вона ще й дуже енергійною.

І ось уже цілу годину Федір Іванович намагався переконати володарку стосу довідок у тому, що вона абсолютно здорова. Про це говорять аналізи, знімки та висновки інших лікарів.

Але сама жінка була зовсім з ним не згодна. Вона висловлювала впевненість у тому, що в неї якесь страшне захворювання, яке попередні коновали просто не змогли розпізнати.

Судячи з історії хвороби, яка більше нагадувала повне зібрання творів якогось письменника, Лідія Дмитрівна півроку тому мала якісь легкі нездужання. Голова боліла, сонливість, слабкість.

З цими жахливими симптомами жвава дама в цей же день пробилася на прийом до терапевта, який відправив її здати аналізи, тому що на пропозицію випити пігулку від голови і поспати жінка обурилася і спритно побігла скаржитися головному лікарю.

Аналізи були напрочуд хорошими. Такі аналізи хоч на дошку “Ними пишається місто” прибивай. Жодних відхилень, все, як за підручником.

Але Лідія Дмитрівна, яка вже давно почувала себе чудово, голосно обурилася, про всяк випадок наскаржилася на терапевта ще раз, а потім влаштувала забіг по решті лікарів.

Остаточно зіпсувавши собі карму і пересварившись із усіма лікарями та іншим медперсоналом, жінка вирішила, що їй точно допоможе платна медицина, і з колишнім запалом кинулася обходити лікарів уже в приватній клініці.

Але й там її нічим не змогли потішити. Вона пройшла МPТ, КТ, ФГС та інші абревіатури, а лікарі все одно в один голос твердили, що вона абсолютно здорова.

Вже за звичкою написавши скаргу на клініку до МОЗ та прокуратури, Лідія Дмитрівна поїхала підкорювати обласні клініки. І там все повторювалося по колу. І аналізи, і лікарі, що розводять руками, і скарги в різні інстанції.

І ось тепер ця жінка сиділа перед здивованим Федором Івановичем і нетерпляче сопіла. Здивувався Федір Іванович від того, що таких здорових людей він давненько не бачив. Так давненько, що аж ніколи. А ще він не розумів, як вона потрапила до нього на прийом, якщо все розписано на півроку вперед.

– Ну що там лікар? Я помру, правда? Можете від мене нічого не приховувати, я готова до найстрашнішої правди! – Лідія Дмитрівна картинно притиснула руки до щок і з благанням в очах дивилася на лікаря.

Федір Іванович зняв окуляри і втомлено помасажував перенісся. Він уже зрозумів, що просто сповістити невгамовну жінку не вийде, йому доведеться її переконувати, а це не вийшло вже у натовпу лікарів, ну, коли вона до нього дісталася.

– Скажіть, а у вас крім того разу ще ті симптоми траплялися? – вирішив таки спробувати Федір Іванович.

Жінка задумалася, закотивши очі під лоба, а потім рішуче хитнула головою, ні, не було.

– Зараз вас щось турбує? – трохи надихнувся Федір Іванович.

– Звісно, ​​турбує! Мене моє здоров’я непокоїть! Голова так просто боліти не буде, це точно сигнал організму, що щось йде не так! – підкинулася Лідія Дмитрівна.

Федір Іванович подумки скривився і переформулював питання. Але і тут жінка відповіла, що нічого в неї не болить, не боліло і почувається вона чудово.

Апетит у неї не зник, сон міцний і солодкий, але це все не має зовсім ніякого значення, тому що хвороби – вони підступні, можуть довго про себе не нагадувати, а потім як ударять і все, на цвинтар

Федір Іванович почав пояснювати Лідії Дмитрівні, що її досліджували вздовж і поперек, і жодних хвороб у неї не було знайдено, просто ніяких.

– А може, це якась хвороба, яку мене не перевірили? Я ось читала, що бувають хвороби, на які хворіють лише люди певної національності! Я складала генетичний тест, там написано, що я на чотири відсотки євpeйка. Може, у мене на ті чотири відсотки хвороба і поширюється? Мені здається, що в мене ось це захворювання, – понизивши голос до трагічного шепоту, промовила Лідія Дмитрівна, простягаючи лікареві якусь роздруківку.

Федір Іванович пробігся поглядом рядками, потім твердо заявив, що саме це захворювання Лідії Дмитрівні вже точно не загрожує, за це він ручається головою.

– Як ви можете так казати? Ви навіть не обстежили мене, не призначили аналізів! Ви просто не хочете працювати, як і ваші колеги, – одразу почала обурюватись Лідія Дмитрівна, поступово підвищуючи тон.

– Шановна, тут мені не треба аналізів, тому що саме на це захворювання жінки не хворіють, у вас для цієї хвороби просто немає відповідного органу! Ви хоч самі читали цей папірець? – вже почав виходити з себе лікар.

– Ну, не до кінця, – трохи зніяковіла Лідія Дмитрівна, але тут же взяла себе в руки і продовжила наступати. – Гаразд, цього захворювання у мене немає, але ж є інші, які можуть бути!

Федір Іванович уважно глянув у вічі жінки, які почали поблискувати у передчутті скандалу. Тяжко зітхнувши, лікар перебрав папери ще раз, вчитався в пару розшифровок аналізів, потім хмикнув і почав щось писати.

– Значить так, ось вам рецепт, з ним в аптеку, пити двічі на день після їди, – віддав він папірець жінці.

– Лікарю, значить, я все-таки хвора? – з якоюсь дивною урочистістю запитала Лідія Дмитрівна. -Що Ви мені прописали?

– Заспокійливs! Це єдине, що вам потрібно! – гаркнув Федір Іванович і поспішив покинути власний кабінет, доки Лідія Дмитрівна перетравлює почуте.