Дочка після розлучення повернулася до нашої квартири, хоча має свою. Тепер вона руйнує моє особисте життя

Дочка зараз цілеспрямовано руйнує моє особисте життя після того, як успішно розвалила своє. На спроби з нею поговорити відповідає, що це і її квартира має право тут бути.

Стараннями бабусь та покійного чоловіка дочка завжди була впевнена, що світ крутиться навколо неї. Я намагалася зламати цю тенденцію, але одна проти трьох не танцює. Ось дочка і виросла з короною на голові, вважаючи, що світ має лежати біля її ніг. Навіть якщо вона не докладає до цього жодних зусиль, їй усі повинні від народження.

Спершу не стало бабусь, потім помер чоловік. Але ще за його життя ми продали обидві бабусині однокімнатні квартири, купили доньці двохкімнатну і зробили там нормальний ремонт.

Чоловік не стало, коли донька навчалася на другому курсі. Жила вона тоді вже окремо у тій самій квартирі. Я пропонувала їй переїхати до мене, а її квартиру здавати, щоб мені було простіше платити за навчання, але дочка відмовилася.

– Ти й так мені зобов’язана дати освіту, а вдома я хочу сама собі бути сама господаркою, –  казала вона мене тоді.

Я тягла освіту доньки ще три з лишком роки тільки на згадку про чоловіка, він би в труні перевернувся, якби його кровиночка залишилася без освіти.

Спілкування з дочкою не було. Сама вона дзвонила, коли їй щось треба, а на мої дзвінки відповідала грубо, типу, чого треба, я зайнята.

Зовсім вона перестала спілкуватися зі мною після закінчення університету. Сама не дзвонила, з мого номера трубку не брала чи скидала, передзвонювала в одному випадку з двадцяти.

Мені таке ставлення було прикро, а потім я подумала, що немає сенсу битися в зачинені ворота. Не хоче дочка спілкуватися – її право. У неї все життя мати поганою була.

Я почала приділяти час собі. Зрештою на це з’явилися гроші. А за кілька років у мене навіть з’явився чоловік, хоча я не припускала, що в моєму віці таке вже можливо. Ми з ним з’їхалися, жили разом, вирішили, що розписуватись не будемо, бо у кожного діти, нерухомість, свої справи. Немає сенсу бруднити папір.

Все було добре, доки не розлучилася донька. Я взагалі була здивована, що вона зі своїм характером вийшла заміж. На весілля мене, до речі, не запросили, але я й не рвалася.

І ось тепер дочка розлучилася і заявилася до моєї квартири. Точніше, до нашої, у неї одна третина власності є. Ми оформляли квартиру на трьох, але згодом чоловік свою частку переписав на мене.

Дочка заявила, що розлучилася, поживе поки що тут, бо свою особисту квартиру вона здає і не хоче втрачати дохід. На питання, як довго вона планує тут жити, вона знизала плечима, мовляв, як піде.

Три місяці вона живе з нами, усі три місяці у нас удома скандали і з нею, і через неї. Ми з моїм чоловіком ніколи раніше так не сварилися, як після приїзду дочки.

Вона влаштовує скандал на рівному місці, найбільше дістається моєму чоловікові, якого вона називає приживалкою і всіляко ображає

– А чому я маю мовчати? Я вдома, а цей мужик тут у гостях! – репетує дочка.

Проблема в тому, що нерухомість мого чоловіка здається, контракт одразу на рік підписували та виселяти сім’ю з маленькою дитиною якось не хочеться. Але й терпіти все це вже не збирається. Мені було поставлено ультиматум, що він переїжджає, я можу поїхати разом із ним, інакше нам доведеться розлучитися.

Я не хочу нікуди переїжджати зі своєї оселі, але й чоловіка розумію. Не розумію я тільки доньку, яка вже зовсім берегів не бачить.

Сказала, що готова викупити її частку квартири, але дочка не хоча. У мене вже стоп-кран зірвало. Сказала, що вона продає мені частку, або я здасть свою частину квартири маргіналам, які їй тут жити не дадуть.

Я свідомо піду на таку жертву, але просто так я дочці це не спущу. Дочка повикаблучивалась ще, але погодилася на продаж. Наступного тижня підпишимо угоду. І після цього я бачити її у своєму житті не хочу.