Ми з чоловіком вирішили розлучитися, а батьки влаштовують нам скандали та вимагають, щоб ми помирилися

Нам із чоловіком батьки влаштовують щоденні концерти, промивання мізків та всіляко намагаються нас помирити, хоча ми з чоловіком і не сварилися. Ми просто вирішили розлучитися. Не було в нас жодних скандалів, сварок, зрад та іншого бруду, просто певного моменту зрозуміли, що далі нам разом жити немає сенсу.

У нас різні мрії та способи життя. По молодості і гарячістю почуттів ще не помічали цього, думали, що це банальне притирання, але зараз уже стало остаточно ясно, що нам просто не по дорозі.

Очі розплющились не відразу. В обох збиралося невдоволення один одним, але мовчали, терпіли і вдавали, що все йде правильно, а потім якось сіли і поговорили.

Думали, що просто обговоримо проблеми і заживемо без образ, розставивши всі крапки над “і”, але в процесі розмови стало зрозуміло, що немає сенсу далі брехати собі – ми не створені одне для одного.

Чоловікові потрібна домашня жінка, у якої побут і сім’я на першому місці, а я кар’єристка, мені необхідно самореалізовуватись у праці, почесне звання дружини та матері для мене замало.

Ми молоді, нехай у нас є дитина, але це не означає, що заради неї треба зчепити зуби та терпіти все, що тебе не влаштовує. Коли роздратування досягне критичної точки і почнуться скандали, що дитині явно не піде на користь.

Краще розійтися зараз, коли ми не наробили дурниць, зберігаємо добрі стосунки і не прагнемо зіпсувати одне одному життя, ніж це станеться через п’ять років скандалів.

Ми з чоловіком все обговорили, домовилися з побутових питань, зі спілкуванням з дочкою, вирішили всі проблеми, що висять. Навіть заяву про розлучення подали, а потім про це сказали батькам.

Якщо до цього було якось навіть вільніше, коли всі з чоловіком вирішили, стосунки стали менш напружені, і ми обидвоє вдихнули нарешті на повні груди, то після того, як про розлучення дізналися батьки, наше життя почало перетворюватися на цирк.

Батьки жахнулися від нашого рішення, стали вмовляти нас відмовитися від цієї дурної витівки, переговорити ще раз один з одним, відпочити один від одного, з’їздити у відпустку, сходити до психолога, поставити в церкві свічку – загалом, зробити що завгодно, але не розлучатися.

– У вас така чудова сімʼя, ви ж так любите один одного! Це просто криза відносин, її треба перетерпіти! – умовляє моя мама.

– А про дитину ви подумали? Вона зростатиме у неповній сімʼї! Це ж такий удар по психіці! – вторить їй свекруха.

Але ми для себе все вирішили про що батькам і сказали. Замість підтримки отримали лише скандали з усіх боків, вимоги негайно помиритись і не тріпати їм нерви.

Чоловік уже сказав, що зараз вирішує питання з роботою в іншому місті та переїжджає туди. Я нікуди не поїду, бо маю тут перспективну роботу і садок у дочки.

Я знаю, що ми розлучимося, це питання вже вирішене. Знаю, що чоловік продовжуватиме спілкуватися з дочкою.

У дитини будуть мама та тато, просто житимуть вони у різних містах. Так буде найкраще для всіх. Я це знаю. Залишилось лише, щоб до батьків це теж дійшло. Поки що від них лише зайві проблеми та негатив.