Чоловік вирішив вести роздільний бюджет, а на декрет запропонував мені самій заощаджувати гроші. Він же даватиме половину потрібних на дитину коштів

У мене є тепер майже колишній чоловік і життєвий досвід, що з деякими сучасними “чоловіками” треба розмовляти про все ще до весілля, а ще краще підписувати договір.

У моєму уявленні, у сім’ї має бути єдиний бюджет, який складається із зарплати чоловіка та дружини. Разом заробляють, разом і витрачають, у сім’ї не повинно бути “моє-твоє”.

Так було в мене в сім’ї, так, я думала, буде й у нашій із чоловіком сім’ї. Спочатку так і було, але потім він чи когось наслухався, чи чогось начитався, але вирішив зробити роздільний бюджет.

Типу, на квартплату та продукти ми скидаємось порівну, а далі кожен сам розпоряджається своїми грошима. Рівноправність.

Хоча це й було для мене дивно, але я думала, що чоловік згодом награється, і в нас все буде, як було раніше.

Мені було відверто ліньки зберігати всі чеки, записувати, ділити на два і пам’ятати, скільки я чоловікові винна, а скільки він мені. Але чоловік не відступав. Доходило до крайнощів. Я купила йогурти, а чоловік їх викреслює із чека, каже, що він їх не їсть, тож платити за це не збирається.

– Давай почнемо рахувати, хто скільки пельменів з’їв, скільки шматків хліба відрізав, щоб до копійки було все підраховано! – шаленіла я, бо слова чоловіка все виразніше нагадували марення.

Чоловік вважав, що це вже насправді перебір і стримав запал. Я думала, що це якийсь натяк на просвітлення, але, виявляється, мені тільки здалося.

У якісь заклади ми з ним ходити перестали, бо заплатити за себе я можу і на посиденьках із подружкою. А коли чоловік починає вираховувати у чеку, хто що з’їв, мене починає охоплювати роздратування.

Чотири місяці ми жили в такому дивному режимі, як сусіди, тільки-но спали в одному ліжку. Чоловік все влаштовувало, а я все більше шаленіла.

Минулого місяця я дізналася, що вагітна. Я від радості забула, що чоловік мене дратує, поділилася з ним новиною.

Слова чоловіка пролунали для мене громом серед ясного неба. Він посидів, подумав, до речі, радості я в нього не побачила, а потім почав міркувати, як ми житимемо в декреті.

Він це собі бачив так: на дитину ми з нею скидаємось порівну, це ж наш спільний “проект”, а от забезпечувати себе мені доведеться самій.

– Ну, збирай гроші зараз, батьки може допоможуть, – відповів він на моє обурення, що я в декреті себе забезпечувати не зможу.

Від такої пропозиції у мене в очах потемніло. Тобто я виношуватиму, народжуватиму, сидітиму з дитиною в декреті, все за свій рахунок, а чоловік покриватиме половину витрат на дитину.

Від чоловіка я з’їхала наступного дня, а потім подала на розлучення. Мої батьки були шоковані цією історією, я ще й свекрам розповіла, коли вони подзвонили запитати, що відбувається. Їм-то син сказав, що я психанула на порожньому місці. Свекри теж були під враженням.

– Ти не поспішай, ми з сином поговоримо, – умовляла мене свекруха.

Навіть якщо зараз свекри з чоловіком поговорять, він поміняє рішення, то де гарантія, що йому на думку не спаде щось подібне потім, коли я буду в декреті без засобів для існування?

Не хочу таких стосунків. Мені потрібний нормальний чоловік, який повною мірою розуміє, що означає “сімʼя”.