Чоловік надає стороннім жінкам знаки уваги та постійно “жартує”, що обов’язково заведе коханку

Мені не смішно від тупих жартів чоловіка про те, що він поїхав до коханки, йому пише коханка, знайшов собі нову коханку. А йому смішно, каже, я просто дуже ревнива, тому він з мене жартує.

Я не ревнива, просто втомилася від цього тупого гумору. Що в цьому кумедного? Може, я чогось там не розумію? Мені, як десять років тому, не було смішно від цих жартів, так і зараз не смішно.

Особливо мене бісить, як чоловік вивертає ситуації з іншими жінками. Їм він постійно приділяє знаки уваги, а я сиджу як вкопана.

Ідемо в гості – чоловік усім дамам ручку поцілує, стілець посуне, стежить, щоб келих не пустував, а я ніби за ширмою, мене не бачить, не помічає.

Ні вина не долиє, якщо сама разів зо три не попрошу, про те, щоб подати руку, допомогти одягнутися навіть не кажу. Він зайнятий іншими жінками, йому треба кожну обсипати комплементами, доглядати, виставити себе джентльменом.

Мене така його поведінка, звичайно ж, бісить. Ну що це таке? Я не проти, що він весь із себе такий галантний, але й про мене забувати не треба.

Дуже неприємно ловити на собі співчуття інших жінок за столом, які чудово бачать, що відбувається.

Я потім чоловікові висловлюю своє невдоволення, а він сміється і каже, що я знову його ревную. Та тут не в ревнощах справа, просто в банальній повазі. Але чоловік мене ніби не чує.

А ще мене бісить, коли його питаєш, які плани на вечір чи на вихідні, і звучить його ідіотське “до коханки поїду”. Мені всього лише потрібно знати його плани, тому що ми взагалі одна сім’я поки що, я хочу розуміти, які мені плани будувати, раптом у чоловіка справи.

Наче цього мало, чоловік ще й при дитині так жартує. Я сина за щось лаю, наприклад, за двійку чи бардак, так чоловік приходить, підморгує синові і каже, що він знайде собі коханку, яка не буде дитину сварити.

Мені син уже якось видав, що скоріше б тато коханку собі знайшов і вони до неї переїхали, щоб не прибирати. Я потім чоловікові розповіла, а йому смішно, він сміється.

У мене вже немає сил із цим боротися. Я нервуюся, шаленію, чоловік ще постійно підливає олії у вогонь. Я втомилася постійно слухати його ідіотські жарти.

Ще рік тому я починала думати про розлучення, але сідала, бо в нас же дитина, яке розлучення. Але тепер, коли вже й син мріє про те, щоб у батька з’явилася коханка і вони, приспівуючи, жили б разом, я думаю про розлучення все частіше.

А чого триматися за сім’ю, де ти просто обслуговуючий персонал, який ще й замінити хочуть. Нехай чоловік постійно і каже, що про коханок просто жартує, але у будь-якому жарті є частка правди. А цим жартам уже не один рік.

Я для нього лише об’єкт для жартів та порожнє місце, якщо ми кудись ходимо. Все на більше я, мабуть, можу не розраховувати.

Мені вже до друзів у гості ходити соромно, бо на мене дивляться з жалем. Їм теж вже набридли жарти чоловіка про коханок.

Поскаржилася мамі, вона каже, що розлучатись пізно, житиму сама, бо вже не першої молодості. Мовляв, треба було раніше йти, а тепер сиди і не відсвічуй.

– А про сина ти подумала? Він не пробачить, якщо забереш його від батька.

Я якщо й розлучуся, то сина не чіпатиму. Він у нас батьковий син, який переймає всі його звички та ставлення до мене. Зозуля? Можливо, але якщо йти, то починати все з чистого аркуша.

З’їжджу на тиждень у відпустку одна, приведу думки до ладу. Може і зміню рішення, але поки що найкращим виходом для себе бачу тільки розлучення.