Мама дозволила моєму братові зайняти квартиру, яка залишилася після бабусі. На перший погляд, нічого особливого, якби брат мав хоч якесь відношення до цієї бабусі. – Він перший встиг, і ремонт уже розпочав! – каже мені мама

У нас із братом різні тати, Макса мама народила, коли була у другому шлюбі. А бабуся, якій належало помешкання, була мамою мого батька.

Після смерті тата бабуся продовжувала підтримувати стосунки і з мамою, і зі мною. Коли вона нам допомагала, коли ми їй. Жодних сварок і скандалів.

Навіть після того, як мама вдруге одружилася, бабуся не перестала з нею спілкуватися. Вона часто казала, що колишніх родичів немає.

Я останні роки рідко бачилася з бабусею, бо поїхала після школи вчитися в інше місто, а потім там же вступила до аспірантури. Наступного року закінчую. На жаль, бабуся мене вже не побачить випускницею аспірантури, бо три місяці тому її не стало. Це було дуже раптово, увечері ми з нею розмовляли, будували якісь плани, а вранці її вже не стало.

Мені не вдалося вирватися на похорон, я була в якомусь дивному стані, ніби всі емоції проходили через пухову подушку, начебто все не зі мною відбувається.

Додому я змогла вирватися лише три дні тому, і тут на мене чекав сюрприз. Квартира бабусі, де я планувала зупинитись, була зайнята.

Я не стала нікого попереджати про приїзд, хотілося без зайвих очей приїхати на квартиру, подумати, спробувати усвідомити та прийняти подію.  Але відчинивши двері я була вражена. Там ходили якісь робітники, у квартирі явно йшов ремонт, а я точно знала, що бабуся жодного ремонту навіть не планувала.

Переговоривши з не менш здивованими працівниками, я з’ясувала, що їх найняв на ремонт мій брат Максим. І це було дуже дивно, адже він до цієї квартири не має жодного стосунку.

Довелося дзвонити мамі та з’ясовувати ситуацію. Мама ніяковіла, але розповіла, що у Максима через два місяці народиться дитина, а жити їм поки що ніде, своєї квартири немає.

Оскільки допомогти грошима у мами можливості було, вона вирішила віддати братові ключі від квартири бабусі, давши добро на ремонт і подальше проживання.

Мене чомусь навіть до відома ніхто не поставив. Брат-то добре, йому ключі дали, добро він отримав на ремонт, ось і зайнявся. А ось поведінка мами здивувала. Вона не вважала за потрібне мене повідомляти.

– Він перший встиг, і ремонт уже розпочав. Він же не на все життя туди в’їжджає. Років п’ять поживуть, потім щось щось куплять. А тобі квартира, навіщо потрібна, ти в іншому місті живеш?

Мамина логіка мене вражала своєю цинічністю. Що означає “він перший встиг”? У нас було змагання на швидкість? Ні він, ні мати до цієї квартири не мають відношення. Я не здивована, що брат у мене нічого не спитав, Макс завжди був маминим синком, йому й на думку не спало на думку уточнювати щось. Мама дозволила і цього достатньо.

А ось із чого мама вирішила розпоряджатися чужою власністю, це питання. Квартира переходить мені за заповітом, та й за законом у бабусі інших родичів немає. Те, що я живу в іншому місті, не скасовує того, що в мене хоча б спитати можна було, що я планую з квартирою робити. Раптом я її продати надумала чи здавати.

Подзвони мені мама заздалегідь, поясни ситуацію, проблем би не було. Мені насправді поки що незрозуміло, що робити з квартирою, чи повернуся я до рідного міста. Але мене не поставили перед фактом, брат уже розпочав ремонт, вклав гроші, житиме там зі своєю родиною. А що мені накажете робити?

На маму я зла, на брата ні. Те, що він не додумався мені подзвонити, дратує, але не більше. І я не хочу, щоб у нього були проблеми. Він уже й гроші витратив. Зараз треба щось вирішувати, а я не знаю, як вчинити. Залишити тимчасово квартиру братові, продати, здати або просто закрити на ключ, доки не прийму рішення?

Просто в іншому місті я квартиру винаймаю, і це боляче б’є по гаманцю. А тут квартира є, яка може вирішити питання. Мама некрасиво вчинила, але брат у цьому не винний. До того ж, у нього скоро буде дитина, виставити їх на вулицю буде якось неправильно.