Відмовилися мамі оплачувати дорогу до нас, бо самі гроші не маємо. Мама ображається, каже, що ми її бачити не хочемо

Мама робить з себе скривджену, тому що все пішло не так, як вона собі вигадувала. Ми не кинулися шукати гроші, щоб вона мала змогу особисто привітати онуків із новим роком. Ще й називає нас із чоловіком егоїстами, які думають лише про себе. Нас! І це каже людина, яка вигадала примху, винесла всім мозок на цю тему, а потім образилася, коли її осікли.

Ми живемо від мами дуже далеко, їй до нас добиратися літаком, та ще й з пересадкою. Намагаємося раз на рік виїжджати до неї у відпустку, але не завжди виходить. Основна причина – це гроші. На сім’ю з чотирьох осіб, а у нас із чоловіком саме така сім’я, дорога виходить вельми небюджетною.

А у нас іпотека, яку хочеться якнайшвидше вже закрити, щоб не боліла голова за цей кредит. Тому всі вільні гроші йдуть туди.

До того ж чоловік із мамою не дуже ладнають. Мама постійно собі щось додумує зі слів чоловіка, а потім ображається доти, доки він не вибачиться.

Спочатку чоловік якось намагався порозумітися з тещею, а потім плюнув і вирішив, що нехай краще ображається. Він просто перестав звертати на це увагу.

Зі мною мама поводиться спокійніше, але і мені теж дістається за повною програмою. Я вислуховую і за чоловіка, і за дітей, і за себе.

Діти невиховані, ніякої поваги до бабусі, чоловік грубіян, не вибачається, не лебезить. Ну і я наївна, бо допустила, щоб у мене в сім’ї таке діялося.

Я вже звикла до такої її поведінки. Вона все життя була така, а з роками характер стає лише гіршим, перетворюючи маленькі недоліки на великі проблеми.

Останні три роки ми до мами не їздили, бо спочатку закрили всіх на карантин, а потім почалися проблеми з грошима.

Нам при двох дітях та іпотеці доводилося лавірувати та економити на всьому, чим тільки можна. Там питання про поїздки не стояло, на платіж би наскрести.

Мама на тему наших неприїздів бурчала, але без особливого ентузіазму, наче за звичкою. Вона розуміла, яких грошей це вартує, і що у нас таких грошей немає.  Але останні кілька місяців її невдоволення зростало. Вона все частіше вимовляла мені, що до всіх подруг діти та онуки приїжджають, одна вона як сирота живе.

А два тижні тому взагалі заявила, що хоче сама до нас приїхати. Провести новий рік у родинному колі, побачити онуків.

Питання стояло в тому, що грошей на дорогу в неї немає, вона передбачала, що її сплатимо ми, адже заплатити тільки за неї вийде набагато дешевше, ніж нам самим туди їхати.

Тут вона має рацію лише частково. Тому що ми квитки завжди беремо дуже заздалегідь, до того ж, намагаємося вигадати так, щоб поблизу не було жодних свят, під час яких ціни лізуть вгору.

Мама ж вирішила брати квитки тільки зараз, та ще й напередодні нового року. Там і так ціни демократичністю не відрізнялися, а зараз стали космічними.

Загалом, мама вигадала дурість, про що я їй і сказала. Запропонувала приїхати на початку лютого, бо це буде набагато дешевше, але вона образилася.

Каже, що ми просто не хочемо її бачити, а ще змушуємо свята відзначати одній. Загалом жахливі ми люди. До лютого вона ще ноги може простягнути, а нам хоч би що.

Я не розумію, чого вона добивається, але оплачувати їй дорогу ми не будемо. Таких грошей у нас немає, а пропозиція мами “ну позичте у кого-небудь” звучить дивно і робити ми цього не збираємося.

Вчора під час чергового витка сварки мама заявила, що якщо ми її бачити не хочемо, то можемо не мучитися і не дзвонити до неї, не писати. А в мене і бажання їй дзвонити поки що немає. Поводиться гірше за маленьку дитину.