Притча про маму, яку варто прочитати всім

Багато років тому жила в одному селі жінка. Її чоловік помер, так і не побачивши свого первістка.

Жінка виховувала сина одна і любила його понад все на світі.  Весь   свій час мати присвячувала йому … Коли готувала їсти, то всю їжу віддавала йому, а сама доїдала його недоїдки.

Якось на обід вона приготувала йому смажених карасів в домашній сметані із зеленню. Страва вийшла дуже смачною і він із задоволенням все з’їв, а матері залишилися одні кісточки від риби.

Настільки йому сподобалася це страва, що він кожен день просив смажених карасів. А любляча мама ніяк не могла відмовити синові й завжди робила те, що він хоче. Сама ходила на річку, закидала сітки, вудки й ловила карасиків. Навіть пізньої осені рибалила.

Доходилась до того, що застудилася від холодної води й надовго злягла. Не могла встати з ліжка і навіть води попити. А син засмутився, на столі не те що карасів смажених, навіть картоплі звичайної немає.

Лежить мати на ліжку, стогне, але не від хвороби. Інша хвороба її душу точила. Виростила вона сина, і красивого, і сильного, і здорового, але він не любив рідну матір. Запитує вона свого сина:

– Синку мій, скажи, що для тебе в житті найдорожче?

Мовчить він. Нічого йому сказати, нічого в житті він не цінує.

Серце материнське від образи та болю перестало битись.