Тітонько, вам кошеня не потрібне? Поруч стояв хлопчик з худеньким вертким кошеням на руках
Ліля потикала мордочкою в порожню миску і підійшла до Віті … Хлопчик зітхнув і відвів очі від питального погляду кошеняти, він нічим не міг їй допомогти. Матері не було вже п’ять днів … І якщо пара пакетів швидкорозчинної локшини для нього ще залишалося, то для Лілі не було нічого. Витерши рукавом обличчя, хлопчик піднявся і, забравши кішечку, вийшов на вулицю.
Мати пропадала часто і Вітя звик до її відсутності. Якщо раніше це його лякало, то з появою Лілі, яку він підібрав у дворі, самотність в порожній квартирі переносити стало легше. Правда більше, ніж на три доби мати не пропадала. Вітя змирився б і з цим, ось тільки маленька Ліля хотіла їсти, а корм закінчився майже відразу.
Пошаривши по всіх кишенях, Вітька знайшов 7 гривень, на які купив кошеняті пакетик Віскаса. Але що таке один пакетик для голодного організму, що росте? Ліля ходила хвостиком за Вітею, але він міг зробити для неї тільки одне …
Ніка прийшла на ринок за овочами. Був сезон і те, що продавали люди зі своїх городів, вигідно відрізнялося від магазинного за смаком, та й за ціною теж. Вона взяла в руку великий томат і закривши очі, вдихнула аромат … Чарівний запах! Але її швидко вирвали з нірвани …
– Тітонько, вам кошеня не потрібне?
Поруч стояв хлопчик, років приблизно дев’яти з худеньким вертким кошеням на руках. Ніка єхидно запитала у нього:
– Ну і скільки ти просиш за нього?
– Анітрохи … – прошепотів хлопчик.
– Просто мені годувати її нічим. Корм закінчився, грошей немає, а Роллтон вона не їсть …
– Чому Роллтон? – Розгубившись запитала Ніка
– Так Мівіна дорога, мені її рідко мама купує …
У Ніки затряслися руки.
– А мама твоя де?
– Не знаю. – Хлопчик шмигнув носом.
– Сказала що справи у неї якісь, тільки довго чогось немає. А Ліля голодна, не можна їй на вулицю, вона маленька зовсім – пропаде.
– Ліля? – Продовжувала задавати безглузді запитання Ніка.
– Ну так. Вона красива, як дівчинка з мого класу …
Ніка подивилася на кошеня – зовсім звичайне, нічим не примітне і виросте з нього незграбна дворняжка. Але зате як дбайливо цей хлопчик притискає її до себе, для нього вона найрозумніша і найкрасивіша
– Я її у тебе куплю. – Ніка ледве стримувалася, щоб не вибухнути гнівною тирадою на бік матері хлопчика.
– Ні, забирайте так, тільки ви її не викидайте, вона мало їсть …
Як Ніка не намагалася умовити хлопчика на гроші, як не старалася покликати його в кафе, щоб нагодувати – Вітя відмовлявся. Гордість не дозволяла йому показувати слабкість, та й хотілося вже побігти додому – раптом мама вже повернулася.
Ніка взяла легеньку Лілю на руки і непомітно засунула в кишеню пошарпаної джинсової курточки сотню. Єдине – Вітя не відмовився від яблука і відкусивши від нього, довго проводжав поглядом Ніку. Ліля потрапила в хороші руки і тривога за неї більше не гризла Вітьку зсередини.
Виявивши в кишені гроші, Вітя опустив їх у руку бабусі, яка просила милостиню біля виходу з ринку. Він точно знав – друзів не продають, а Ліля була його самим справжнім другом, нехай всього лише трохи більше місяця, але ці дні були найщасливіші в його житті.
Він прибіг додому і з полегшенням виявив на дивані хроплячу матір. На обідньому столі лежав пакет з картоплею, банка тушонки і ще теплий батон. А це означає, що сьогодні у них буде справжнісінький обід! Вітька ліг поруч з матір’ю і притулився до неї – тривога за неї нарешті відпустила хлопчика.
Ліля в цей час підозріло вивчала сухий корм, насипаний в нову керамічну миску – від нього зовсім по іншому пахло. Але розсмакувавши, кішечка вже не могла зупинитися. На свій подив, наїлася вона швидко, а наситившись, пішла шукати собі розваги.
На подив, іграшок виявилося багато – пензлики на шторах і покривалі, багато потаємних місць в квартирі, куди можна було сховатися і несподівано вистрибнути. А куплена спеціально для неї маленька іграшкова мишка привела її в невимовне захоплення. Адже єдина до цього Ліліна іграшка – це вже старий і заяложений фантик від карамельки.
Ліліне життя змінилося до невпізнання, почуття голоду зникло назавжди, у неї був свій ігровий комплекс, шерсть її блищала і лисніла. Але в її пам’яті назавжди залишився маленький хлопчик, що дістав її колись з каналізаційного люка і ділив з нею то мале, що мав сам